Або як Москва грає “в довгу”

Тоталітаризм розпочинається із дешевого популізму. Хвиля народного піднесення приводить до влади популярних політиків, які обіцяють покінчити з корупцією. Адже у них висока мета, широка підтримка та народна любов. І все виглядає пречудово, аж ось бюджетники починають відмовлятися обговорювати владу із іноземними журналістами. Звідти вже й до блокувань в інтернеті недалеко, а далі по напрацьованому сценарію.

Ви можете витратити декілька днів, щоб розібратися в сучасних політичних та історичних тенденціях, які раз у раз проявляються в приході до влади популістів та різного ґатунку диктаторів. Я зробив це минулого тижня, і ось вам трохи моїх вражень.

Донедавна вважалося, що після досягнення країною певного рівня добробуту демократія в цій країні стає стійкою. Що після того, як народ пройде крізь усвідомлення різних режимів та дійде до ліберальної демократії, назад вороття немає. Але ж історична пам’ять слабка та легко розчиняється в пропаганді, тому подивіться навкруги.

Туреччина: Ататюрк перевертається в могилі, спостерігаючи як його батьківщина скочується в прірву ісламської диктатури. Угорщина: мовчазне прийняття режиму з відверто тоталітарними амбіціями. Польща: прихід до влади популістів, які закручують гайки емігрантам та суттєво скорочують свободи громадян. Білорусь та Росію годі й обговорювати. Але підсумок сумний: Україну з усіх напрямків оточують країни, в яких останнім часом підняв голову та набирає обертів справжнісінький тоталітаризм. Який в усіх випадках прийшов на зміну “корумпованій” демократії.

Глобальна картина ще гірша: Трамп на агітаційній кобилі із гаслом “crooked Hillary” на крупі та Джонсон із звинуваченнями Євросоюзу у викачуванні грошей з Великобританії через бюрократичну машину. Скрізь й усюди активна та голосна меншість популістів “правих” ідей приходить до влади на хвилі підтримки “простого народу”, який щиро вірить у боротьбу з корупцією.

Ці зрушення останніх років наштовхують істориків та політологів на певні думки, яких в Україні, чогось, ніц не чути. З цього можна зробити висновок, що історики у нас перевелись, а політологи зайняті виключно політичними технологіями. Або ж ще простіше — справжні науковці в цих сферах просто не мають потрібної платформи для висвітлення цих глибоко не цікавих народу проблем.

А думки цікаві, ось наприклад. Так само, як Захід за часів Холодної війни здійснював експорт демократії на Схід, так зараз Росія активно здійснює експорт тоталітаризму. Із тоталітарним режимом простіше “домовитись” — адже там є із ким домовлятись, диктатор вирішує все. І тиснути на одну людину та її найближче оточення набагато простіше, ніж на правлючу партію чи увесь соціум разом.

Але через те, що зробити це напряму дуже важко — жоден демократичний режим в одну мить не вирішить перемкнутись на диктатуру — обрано більш стратегічний шлях. По етапах:

  1. Розгорнути кампанію із звинувачень демократичного уряду в корупції. Працює скрізь і завжди: від Демпартії США до адміністрації Порошенка. Ефект передбачуваний: корумпованість чиновників це догма, відрізняється лише її ступінь, а уявленням про цей ступінь можна “погратися”.
  2. Висунути або підтримати кандидата, який обіцяє подолати корупцію та зробити країну сильною, багатою та великою. Ми зробимо це разом, Make America Great Again, Vote Leave тощо. На тлі попередньої підготовки, це неважко.
  3. Дешевий популізм перетворюється на тоталітаризм, за виключенням випадків, коли народу вдається розгледіти про-російський характер нової влади на ранніх стадіях перетворень. бігство Януковича з України, відсторонення Додона в Молдові, та сьогодення в Грузії — яскраві приклади того, як в цьому російському сценарії “щось пішло не так”.
  4. Тоталітаризм зближує Росію із її новим сателітом, перетворюючи в заручника нових економічних та військових зв’язків. Білорусь, Казахстан та інші колишні республіки СРСР є прикладами успішності такої стратегії, і в уяві Путіна такими маємо стати і ми.

Озброївшись цими знаннями, можна спостерігати глобальну картину під ширшим кутом зору та робити висновки, співставляючи події, зв’язок між якими неочевидний. Іран, Сирія та Венесуела стають ближчими та цікавішими, а на їхніх прикладах вдається сягнути глибини планів Кремля та трагічності їхніх наслідків.

Я далекий від думки, що агенти цих змін мають навіть поверхневе уявлення про те, чим нам загрожують їхні дії. Але судячи з усього, дешевий популізм вже переміг в Україні та найближчим часом нас чекає поступовий перехід до тоталітаризму. 73% — це розкручений бренд, за допомогою якого будуть закручуватися гайки та обмежуватись свободи. На перешкоді цих змін можуть стати лише екстремальний непрофесіоналізм нових чиновників та свідомість обізнаних громадян. Потенційну шкоду від цих тенденцій треба розгледіти вже зараз та розповісти про неї всім, в кого на це не вистачає знань, уваги та часу. Я вже розпочав.

Думайте і не мовчіть.