“Бог як ілюзія”, Річард Докінз

Короче дочитав я “Бог як ілюзія” Річарда Докінза. По дорозі розігнав пару десятків віруючих читачів, але в результаті склав досить цілісне розуміння ролі релігії в розвитку суспільства. Думаю, обмін більш ніж вигідний.

Загалом, якщо розглядати вірування з еволюційної точки зору (Докінз перш за все біолог), то все складається в логічну картину. Релігія потрібна, а декому навіть необхідна, на певних етапах розвитку суспільства. Реформування її теж необхідне, і якщо воно не відбувається в темпі прогресу, релігія деградує в фундаменталізм. Об’єктивна культурна цінність релігії теж існує, це чи не найдавніша тема в літературі та мистецтві.

З іншого боку, використання релігії в якості морального компасу або основи для виховання та навчання є контрпродуктивним, адже наука та суспільна мораль розвиваються не завдяки церкві. Навчати дітей, що віра без доказів є чеснотою, нечесно перед нащадками та небезпечно для майбутнього. Вивчення релігії у публічній школі недопустиме, якщо якійсь певній релігії надається виключна перевага. Натомість, цілком логічно вивчати всі (ну або всі поширені) релігії та порівнювати їх.

Дуже важко підсумовувати попередню книжку, бо вже розпочав наступну, від якої взагалі дах зриває, і через призму вмісту якої тези Докінза отримують зовсім несподівані зміст та значення. Але спробую, адже обіцяв прояснити погляд автора на моральний бік християнства. Якщо пам’ятаєте, в попередньому пості на цю тему я ділився його спростуваннями моральної значимості Старого заповіту та обіцяв продовжити згодом про Новий. Так ось…

Якщо узагальнити вміст Біблії до початку викладення вчення Христа, то в моральному контексті в ній відбувається відновлення, або спасіння людства від первородного гріха. Яким, якщо ви пам’ятаєте, було пізнання добра і зла під сумлінним науковим керівництвом одного рептилоїда, якого бог помістив в рай із досі достеменно невідомою нам метою. Можливо, був неуважний. Або просто хотів залишити нагадування про ложку дьогтю, інь і янь оце все.

Первородний гріх, за канонами християнства, передається із покоління в покоління і ним апріорі нагороджуються усі новонароджені. Всі люди народжуються грішними та лише через спасіння шляхом принесення в жертву сина божого всі ми отримали шанс таки потрапити до раю, з якого наших пращурів було вигнано з ганьбою. І в моральному контексті тут все не дуже однозначно.

Чи є презумпція гріховності, постійне відчуття провини та власної нижчовартості стимулом для більш високоморального життя? Чи є таким стимулом жах від перспективи потрапити в пекло? Я не знаю. Що я точно знаю, так це те, що переважна більшість людей, які вважають себе віруючими, не мають достатнього розуміння цих концепцій, тому вони все одно не діють.

Власне, на цій позитивній ноті обговорення книжки пропоную вважати завершеним. Рекомендую для прочитання усім скептикам та віруючим: першим — щоб порівняти свої погляди із позицією досить таки розумного та зануреного у тему науковця, а другим — щоб перевірити силу своєї віри та ознайомитися із ходом думок філософів та науковців, які міркують на релігійні теми раціонально.


Залишити коментар