Я напевно буду ділитися тут своїми спостереженнями на тему. Тому що з часом представників цього підвиду в стрічці значно побільшало. З двох причин: хтось з друзів почав бігати (що я вважаю супер) або хтось потрапив до друзів, тому що бігає (що я вважаю супер-пупер). Отже, цікаво почути що ці люди думають про ідеї та висновки, які я накопичив за останні 10+ років “рухливої медитації”.
Отже, висновок перший: бігунам по цимбалах.
Конкретизую. Нерідко мені поступають коменти, деколи жартівливі, деколи так, інколи прямо у ФБ, а часом у реалі, що тіпа ми вимахуємось. Що усі ці фотки зі спортзалів та після пробіжки — це джакузі (“чистої води надуватєльство” як Pavel Riazanov казав). Що ніби ото є прояви нарцисизму та дефіциту уваги. І що навіть якісь дослідження на цю тему є, які цю гіпотезу науково підтверджують.
Так ось, за качків та інших йогів не скажу, але щодо бігунів: їм по фігу. От просто повірте мені на слово, бігуну не цікава думка не-бігуна щодо бігу. Не тому, що це так складно, або тут є якась дискримінація, просто це такі речі, думка про які має вагу лише тоді, коли у її автора є відповідний досвід.
Ось вам яскравий приклад. В кожному “ареалі” бігунів є певний набір яскравих персонажів. Наприклад, “дід” — це такий дядько за 50, сухий і жилястий, який бігає майже щодня, причому коли немає снігу то босяка, клав на мороз або ожеледь і взагалі рембо. Або спортсмен/ка — фігачить інтервали, вічно з якимись батончиками та гелями, міряє пульси й зазвичай в якійсь командній формі. Або, що частіше, це худєюща/щий, про цих докладніше.
Худєющі вони такі “що то зразу видно”. От біжить на вас центнер або коло того — зразу видно, худєє. Так ось, коли оце явище пробігає повз лавочку на якій пацанчики п’ють півасік та щось там собі курять, то полюбому буде якийсь смішок або прикольчик, ну це ж смішно, чому не поржати. А коли на зустріч йому/їй біжить бігун, ви знаєте що він думає? Він думає “ух ти ж, молодець, так тримати, давай п’ять”. Тому що на відміну від пацанчиків, бігун в курсі, чого це вартує і до яких результатів може привести, якщо не забивати. Тому отого худєющого не мають цікавить думки з лавочки, а мають цікавить думки таких як він — бігунів.
Але це про думки взагалі, тепер про фоточки. Фоточки, вони не для того, щоб “дивись як я можу”. Вони для того, щоб “дивись як можна”. Тобто, якщо зміг один, то зможе й інший. Люди на протезах долають марафони, вони що, теж вимахуються коли фотки роблять? Ні, вони показують мені, що моя міжхребцева грижа то в порівнянні просто нежить, а легкий біль в гомілці пройде після другого кілометру, тому нема чого її мацати, бери кроси й мерщій в парк. А потім зафігач селфача і покажи другові, що сніг на даху його тачки то не причина сидіти вдома. А по дорозі посміхнися трьом худєющім і дай краба дєду, бо дєд, курва, і в 60 буде марафони за 4- бігати, а ти хоч подивишся.
Коротше, я сподіваюся що я зрозуміло викладаю. Але якщо раптом хтось подумає, що я виправдовуюся, то нагадую: бігуну по цимбалах.
Сніг скінчився. Піти побігати чи що…