У політичному лексиконі Комуністичної партії Китаю існують дві відомі формули, які визначають межі дозволеного мислення – «П’ять отрут» (五毒) і «Сім не згадувань» (七不讲). Вони не згадуються у (відкритих) офіційних документах, але добре відомі кожному викладачеві, журналісту, чиновнику чи іншому суб’єкту китайської системи ідеологічного контролю.
П’ять отрут
У сучасному партійному контексті “п’ять отрут” – це не перелік отруйних рослин та тварин із давніх легенд, якими з приходом літа батьки лякали дітей щоб уберегти їх від небезпеки. Це соціально-політичні явища та теми, що вважаються небезпечними для режиму, а саме:
- уйгурський сепаратизм,
- тибетський рух за незалежність,
- послідовники Фалуньгун,
- китайський демократичний рух,
- тайванська незалежність.
Для КПК ці явища – не просто політичні загрози, а метастази “ідеологічної інфекції”, які потрібно виявляти, ізолювати й знищувати. Під цей ярлик потрапляє будь-яка інакшість – етнічна, релігійна чи політична – поза “лінією партії”.
Сім не згадувань
Друга формула, “Сім не згадувань”, походить із внутрішніх інструкцій для університетів та ЗМІ. Вона забороняє обговорювати такі теми:
- універсальні цінності,
- свободу преси,
- громадянське суспільство,
- громадянські права,
- історичні помилки КПК,
- олігархію партійної верхівки,
- незалежність судів.
Це – своєрідний генетичний код суспільного страху, який китайський режим вмонтував у освіту, науку та медіа. Ідеологічна чистота підтримується не через публічні дискусії та встановлення верховенства тих чи інших переконань, а тупо через мовчання.
Російська версія: дев’ять табу
Під владою путінського режиму росія поступово створила власний набір заборонених тем – не у вигляді одного документа, як китайський “розсекречений” Документ № 9, а через комбінацію законів, “методичок” для ЗМІ та адміністративного терору Роскомнадзора. З 2022 року цей набір перетворився на повноцінну систему ідеологічної ізоляції.
Градація російських інформаційних вразливостей за рівнем політичної небезпеки, у спадному порядку:
1. Не називай війну війною і не критикуй армію
Найвищий рівень ризику. Будь-яке відхилення від офіційного наративу про “спеціальну військову операцію” – згадка про поразки, втрати чи воєнні злочини – карається ув’язненням за статтями 207.3 та 280.3. Це сьогодні головна ідеологічна червона лінія.
2. Не критикуй президента чи легітимність держави
Прямі напади на авторитет путіна, сатира або викриття корупції еліт переслідуються як “екстремізм” або “дискредитація влади”. Це зазвичай другий за небезпечністю злочин, справи часто веде ФСБ чи Слідчий комітет.
3. Не став під сумнів “територіальну цілісність” чи зовнішню політику
Називати анексовані території українськими або пропонувати відступ прирівнюється до “закликів до порушення територіальної цілісності” (ст. 280.1). Також заборонено виступати проти вторгнення чи підтримувати санкції.
4. Не висвітлюй протести, опозицію чи громадський активізм
Організація або висвітлення мітингів, участь у неурядових організаціях, позначених як “іноземні агенти”, веде до адміністративного чи кримінального переслідування. Так нейтралізують колективний спротив.
5. Не пропагуй західні чи ліберальні цінності
Просування демократії, прав людини або верховенства права є ідеологічно підозрілим і політично небезпечним для викладачів, журналістів чи чиновників, хоча й рідко призводить до ув’язнення.
6. Не згадуй ЛГБТ, фемінізм чи гендерну ідентичність
Тепер це формально криміналізовано як “пропаганда” та “екстремізм”. Покарання переважно адміністративне чи репутаційне, але зручне для символічного контролю.
7. Не заперечуй офіційну історію чи національну мораль
Переосмислення злочинів Сталіна або історії Другої світової може обернутися переслідуванням за “реабілітацію нацизму”. Режим застосовує це вибірково – для ідеологічної дисципліни, а не масових репресій.
8. Не навчай, не публікуй і не співпрацюй поза державним контролем
Іноземні зв’язки або незалежні освітні проєкти викликають нагляд і маркування як “іноземний вплив”. Наслідки здебільшого інституційні – звільнення чи втрата фінансування.
9. Не використовуй заборонені медіа чи платформи для політичних висловлювань
Використання “екстремістських” соцмереж або цитування заборонених ЗМІ веде до штрафів чи блокувань, а не до в’язниці – але забезпечує повну інформаційну ізоляцію.
Від “П’яти отрут” до “Дев’яти табу”
Китайська модель виробила систему ідеологічної превенції: держава фільтрує не факти, а думки, що потенційно ведуть до непокори та дестабілізації. Російська – систему каральної реакції: держава карає постфактум, створюючи атмосферу страху та самоцензури. В обох випадках результат однаковий – мовчазне суспільство, де свобода думки поступається “свободі” не говорити зайвого. І хоча Китай раціоналізує свої заборони під виглядом “соціальної гармонії”, а росія — під соусом “духовних скрєп”, у підсумку вони обидва будують світ, у якому мовчання — єдина безпечна мова.