Операція у Венесуелі цього тижня вивела кіберспроможності США у центр уваги – значною мірою завдяки гучним заголовкам і формулюванням самого Трампа. За даними Politico та The New York Times, операція із захоплення Ніколаса Мадуро почалася з масштабного відключення електроенергії в Каракасі, що занурило місто в темряву і дало змогу гелікоптерам, дронам і силам спеціальних операцій діяти приховано. Заяви Трампа про «певну експертизу, якою ми володіємо» виявилися достатніми, аби кіберспільнота почала святкувати.
Репортажі залишають багато простору для двозначності. Венесуельська влада звинуватила США в атаках на енергосистему та оприлюднила фото розстріляної підстанції, що розмиває межу між кібероперацією, кінетичним саботажем і банальним інсайдерським доступом. Як зауважують grugq і Том Урен у Between Two Nerds, ця невизначеність насправді не має вирішального значення. Коли є час, доступ і спроможності, використовують усе одразу. Немає сенсу обирати між кібером і кінетикою, якщо можна застосувати обидва.
Світло, темрява і тертя
Ключове питання не в тому, чи «вирішально» кібер вимкнув світло. Відключення вуличного освітлення саме по собі не нейтралізує ППО і не змушує гелікоптери зникнути з радарів. Реалістичніше воно зменшує тертя на периферії – погіршує видимість для стрілецької зброї, дезорієнтує оборонців і потенційно порушує роботу окремих елементів системи ППО. Інакше кажучи, кібер тут виглядає не як срібна куля, а як інструмент формування операційного середовища.
gruqq у BTN формулює це жорстко і корисно. Кібер не є хорошою заміною кінетичній силі. Він потребує довгої підготовки, його ефекти важко передбачити, а результат часто є тимчасовим. У класичній військовій справі це радше приклади слабкості. У випадку швидких спеціальних операцій – навпаки, переваги. США мали роки на підготовку, потребували ефекту на годину чи півтори і свідомо не хотіли знищувати інфраструктуру, яку згодом довелося б відновлювати. Якщо застосування кіберу проти енергосистеми і має сенс, то саме в такому сценарії.
Висновки
Звідси випливає перший висновок. Це знову була не кібервійна як самодостатній інструмент. Це був кібер як допоміжний засіб для чітко окресленої спеціальної операції. Тут очевидна паралель зі SWAT-рейдами і доктриною спецоперацій: простий план, ретельно прихований, багаторазово відрепетируваний, виконаний із раптовістю, швидкістю і чіткою метою. Саме за таких умов кібер показує себе найкраще. Кібер і спеціальні операції добре поєднуються, бо мають однакові фактори успіху – тривалу й ретельну підготовку, абсолютну секретність і майже нейрохірургічну точність.
Другий висновок радше політичний. Politico називає це «поворотним моментом» для кібервійськ США, і це наполовину правда. Поворот не в тому, що кібер раптом став вирішальним. Поворот у тому, що кібер тепер відкрито обговорюють як нормальну складову військового планування. Відтепер у рецепті кожної значної операції буде пункт про кібер. Іноді це буде гарнір, іноді – десерт, інколи щось суттєвіше. Питання буде не в тому, чи кібер був залучений, а в тому, наскільки він був важливим.
Тут працює й інституційна логіка. Кіберкомандування має всі стимули бути помітним у гучних операціях. Видимість дає релевантність, релевантність – бюджет. Це не означає, що кібер тут був фейковим чи суто демонстративним. Це означає, що навіть маргінальний внесок буде підкреслено, особливо політичним керівництвом, зацікавленим у демонстрації технологічної переваги.
Нарешті, цей епізод фіксує зміну настроїв майже непомітно. Після років сумнівів щодо того, чи «працює» кібер у війні – адже на прикладі російського вторгнення в Україну стало очевидно, що, швидше за все, не дуже – кіберспільнота, схоже, з полегшенням отримала зрозумілий кейс. Це полегшення варто сприймати обережно. Операція у Венесуелі не відроджує фантазію про кібер як стратегічну кнопку цивілізаційного нокауту. Вона підкріплює вужче і реалістичніше бачення: кібер корисний тоді, коли він формує середовище для інших сил, особливо в коротких, добре підготовлених операціях з обмеженими цілями.
Замість моралі
Якщо і є урок, який тут варто запам’ятати, то він простий і незмінний. Кібер не виграє війни. Він допомагає тим, хто чітко знає, що хоче зробити, зробити це з меншим тертям. У Каракасі, схоже, сталося саме це.