Космос колись був одним з стовпів російської імперської гордості. Перша людина в космосі, перша жінка в космосі, перший вихід у відкритий космос – це були не просто наукові досягнення, а декларації цивілізаційної переваги. У космосі москва доводила, що вона не ще одна континентальна імперія, а перша космічна.
Сьогодні ця ілюзія згорає при вході в атмосферу.
Космодром Байконур – колись серце радянської космічної могутності – тепер перетворився на кладовище іржавих всипаних уламками стартових майданчиків. Ракети «Союз», які все ще ледве здіймаються надо обпаленим бетоном, базуються на технологіях шістдесятирічної давнини: колись прекрасних, тепер безнадійно застарілих. А тепер навіть ця спадщина буквально розсипається – єдиний діючий стартовий майданчик для пілотованих польотів було серйозно пошкоджено під час листопадового запуску на Міжнародну космічну станцію. Запуск відбувся, але інфраструктура його не пережила.
Вперше в історії росія не має можливості самостійно відправляти своїх космонавтів у космос.
Цей крах – не лише технічна поразка. Це символ. Російська імперія – царська, радянська чи путінська – завжди потребувала величі, міфології винятковості, яка компенсувала бідність, репресії й занепад у реальному житті. Коли імперія не могла нагодувати своїх громадян, вона обіцяла їм зорі.
Але імперії, які не спроможні утримувати власні стартові майданчики, не здатні сягати неба.
Занепад російської космічної програми віддзеркалює занепад усіх інших джерел її гордості. Армія, що мала взяти Київ за три дні, загрузла у війні, яку не може виграти. Колись грізна спортивна машина, десятиліттями підживлена державною системою допінгу, сьогодні вмирає в ізоляції та забутті. Ядерний арсенал, міфологізований як остання гарантія статусу, ржавіє – і буквально, і фігурально. Залишився лише ритуал: паради, ностальгія й нескінченне повторення перемоги, здобутої в іншому столітті.
Історія Байконура – це не просто історія про ракети. Це історія цивілізації, яка втратила тягу. Корупція й занепад, що зруйнували російські лікарні, дороги та заводи, тепер дісталися орбіти. Мрія про космічну долю перетворилася на проблему утримання старого обладнання.
Тим часом Китай будує багаторазові ракети, власну космічну станцію й програму польотів на Місяць. США комерціалізували доступ до орбіти. Навіть Індія висаджується на Місяць. Росія, колишній піонер космосу, сьогодні тримається лише за ностальгію та залежність – можливо, колись знову летітиме, але вже пасажиром.
Космос колись доводив велич росії. Тепер його занепад доводить протилежне. Імперія, що колись дивилася вгору, остаточно прикована до землі – а дим над Байконуром є останнім сигналом її падіння.