Понад століття військові стратеги намагалися вигравати війни, ламаючи волю противника з повітря. Ідея проста: знищити міста, залякати населення, змусити уряд капітулювати. Але на практиці це майже ніколи не працює. Населення витримує страждання, режими зміцнюються, а війни затягуються.

Коли це не спрацювало

Лондон, 1940

Німецький бліц мав зламати британський дух. Натомість він його загартував. Позиції уряду Черчилля лише зміцнилися, а військові зусилля посилилися.

Німеччина, 1942–45

Союзники стерли з лиця землі міста, як-от Гамбург і Дрезден, загинули сотні тисяч. Але нацистський режим встояв до останнього — аж поки наземні війська не дійшли до Берліна. Повстання цивільного населення проти війни так і не відбулося.

Північний В’єтнам, 1965–72

Операція “Rolling Thunder” була однією з найінтенсивніших бомбардувальних кампаній в історії. Вона не змусила Ханой капітулювати, а навпаки — лише зміцнила його рішучість.

Ірак, 1991 і 2003

Попри повну перевагу США в повітрі та руйнування інфраструктури, режим Саддама Хусейна залишався при владі до успішного наземного вторгнення.

Коли це частково спрацювало

Японія, 1945

Атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі та вступ СРСР у війну змусили Японію капітулювати. Але аналіз показує, що вирішальною була не паніка населення, а розгубленість політичної еліти. Стратегічні бомбардування самі по собі не забезпечили результату.

Сербія, 1999

78-денна кампанія НАТО змусила Мілошевича вивести війська з Косова. Але успіх був зумовлений не терором, а точковим ураженням інфраструктури, ЗМІ та військових цілей у поєднанні з міжнародною ізоляцією. Цілями були не цивільні, а політична верхівка.

Стратегічне бомбардування України

Росія вперто застосовує стару хибну стратегію: масові удари по енергетиці, житловій інфраструктурі, цивільних об’єктах — щоб зламати волю українців і змусити їх до поступок.

Але замість капітуляції Україна стає міцнішою. Суспільна єдність лише зростає. Моральний дух залишається високим. Кожен обстріл лише посилює рішучість, оптимізує адаптацію та стимулює міжнародну підтримку.

Як і Лондон у 1940-му, Україна не ламається. Вона загартовується.

Висновок

Стратегічні бомбардування рідко досягають політичної мети. Страждання цивільного населення не веде до капітуляції. Якщо авіаудари й спрацьовують, то лише в поєднанні з політичним, військовим і дипломатичним тиском — а не через “злам волі населення”.

Російська кампанія проти України — черговий приклад провалу цієї стратегії. Руйнування видно. Капітуляції ні.

Зламати українські міста легше, ніж зламати українську волю.