Прочитав та прослухав я усе, що накопичилося за час завершення підготовки та проведення NoNameCon. І що я вам мушу сказати. Все дуже сумно. Подробиці у наступному No Name Update, але якщо коротко…
Recorded Future, благослови Аллах їхніх аналітиків, видали чудовий звіт про те, як російські спецслужби співпрацюють з кіберзлочинцями. А New York Times навіть надрукували матеріал за мотивами цього звіту. Підсвітили головні висновки, додали трохи сенсаційності, все як треба. Мовляв, всі люди як люди, а от російський уряд через свої розвід агентства та правоохоронні органи (боже, аж смішно писати) співпрацює з кримінальними кіберхакерами! Та ще й не напряму, а через складну систему інтриг, вербування та негласні правила.
Сподіваюся, що в американських спецслужб ця інформація в роботі значно довше. Бо інакше з такою швидкістю до 2050 року США і справді припинить існування в поточній конфігурації, як це передвіщають найменш оптимістичні нострадамуси.
Дуже сумно, що такі базові культурні особливості роботи російської розвідки стають відомі широкій західній аудиторії з таким запізненням. Щонайменше в Україні вже здається всім відомо, що у РФ в кожній корпорації, що заробляє більше певного порогу, є куратори від ФСБ. І не важливо, чи це легальна корпорація, чи злочинна банда. Гебня не проводить червоних ліній з міркувань моралі, лише з міркувань бабла. Це ж аксіома ведення справ “за порєбріком”. Я не розумію, наші розвідники що, не діляться такими даними зі своїми західними колегами?
З іншого боку, чому я дивуюся: США витратили 40 років на те, щоб зрозуміти, що Китай їм не друг, а лише тимчасовий союзник в боротьбі проти СРСР. І тепер пожинають плоди своєї наївності, не встигаючи конкурувати з дикоростучою китайською імперією. Годі й казати про 20 років, що пішли на усвідомлення симбіозу олігархату, криміналу та гебні у Росії – це ще швидко. Хоча з огляду на ці темпи я ще більше погоджуюся із песимістичними прогнозами щодо долі так званого колективного Заходу.
Я давно вже не підтримую догматичну прозахідність та натхненну сінофобію більшості моїх колег. Я не вважаю, що Україна має обирати сторони у конфлікті глобального гегемона (США) та його найближчого конкурента (Китаю). Проте, якщо вам так хочеться обирати в цій бійці чиюсь сторону, то чому ж ви обираєте бік очевидного лузера?