Цей блог поступово перетворюється на чат з питань та відповідей. Одне з частих запитань від підписників у Facebook – чому я не приєднуюся до колег у нищівній критиці діяльності, чи то радше бездіяльності українських державних керівників у сфері кібербезпеки. В мене на це дуже проста, але дуже довга відповідь.
Я звик критикувати та сприймати критику з таких позицій.
- Критик повинен мати відповідний досвід. Він має розуміти, як це – робити те, що він критикує. І бажано вміти робити це краще, ніж об’єкт критики.
- Критик повинен мати намір влізти в шкуру своєї жертви. Тобто в разі настання сприятливих обставин зайняти позицію об’єкту критики.
Наприклад, щоб мати змогу авторитетно критикувати мою манеру керувати організацією конференцій, критику недостатньо мати досвід організації конференцій. Йому навіть не досить досвіду керування організацією великих конференцій. Йому треба мати досвід зміни місця проведення івенту за 10 днів до його початку, тому що орендодавець його кинув. Або досвід виводу конфи в прибуток після “кидка” на 100,000 грн з боку продавця квитків. Або досвід розрулювання якогось схожого за масштабами піпяо. Тоді, можливо, ми обговоримо його зауваження та пропозиції. Інакше, я щиро подякую за зворотний зв’язок, але далі фішка не піде.
Зауважу, що гасло “критикуючи – пропонуй” я вважаю кволою спробою відмахнутися від критики. Будь-яка критика корисна, але її якість залежить від досвіду автора, це очевидно. Повернімося до кейсу з конференціями – мені цікаво спілкуватися з іншими організаторами, я волонтерив на чужих івентах для обміну операційними практиками, і завжди прислуховуюся до думки людей з релевантним досвідом. Але навіщо мені думка автора анонімки на російськомовному сайті? Як мені оцінити її якість та користь? Яке мені зробити над собою зусилля, щоб уявити себе людиною, яка змушена писати негативні відгуки про трендові новини, щоб зарулити на сайт якнайбільше трафіку та заробити хоч якусь копійчину на контекстній рекламі? Вловили думку? Запам’ятайте її.
Як об’єкт критики, якщо він вміє з нею працювати, ставиться до ваших слів? Він якраз, скоріш за все несвідомо, ставить себе на ваше місце та таким чином оцінює якість вашого фідбеку. Це називається тактична емпатія і це передумова успіху спорів та перемовин. Якщо ми не можемо поглянути на предмет суперечки очима один одного – ми ні до чого не домовимось.
Тепер по суті питання. Я не критикую українську кібер-госуху, а тим більше конкретних людей, які нею займаються, з простої причини. Я не готовий уявити себе на їхньому місці. Немає у Мультивсесвіті квантової історії, в якій я опиняюся на керівній посаді в державній установі. Крапка. Тому моя критика виконавців такої роботи обнуляється ще до формулювання.
Я не готовий вступати в “опозицію”, тому що немає шансів, що я зголошуся перейти з неї у “владу”.
Я поставив питання про готовність критиків заступити на державну службу та “зробити як треба” у місці, де їхня щільність населення дуже висока – під черговим натхненним постом мого друга та колеги Костянтина Корсуна про черговий бедлам в кібер-госі. На відміну від більшості, в Кості є певні підстави критикувати госуху, адже він її пережив (та й добре). Але я впевнений, і короткий діалог це підтвердив, що повертатися він не збирається.
Решта відповідей поки теж однотипні. Загалом суть відмазок зводиться до неготовності братися за дурну роботу на чужих умовах. Але все це дуже слабкі аргументи, щось на кшталт: не буду я літати, поки ви гравітаційну сталу під мене не адаптуєте.
Можна сприймати моє питання як риторичне, але я справді хочу побачити особу, яка готова. Представник професійної спільноти, який має підготовку, намір та бажання щось змінювати. Що буде далі – ми розгорнемо кампанію, опублікуємо відкритого листа, складемо пам’ятник або напишемо пісню – я не знаю, але можна з чогось почати. Якщо ви такі активні активісти, то покажіть, чого варта спільнота. Висуньте представника та пролобіюйте його просування на керівну посаду.
Тепер розвернімо цю гойдалку і подивімось, як ставляться до вашої критики чинуші. Їм по цимбалах, і ось чому. Вони роблять роботу, яка не має політичної цінності, а отже й підтримки. Адже, як ми всі чули, згідно з крилатою фразою міністра диджиталізації Федорова, роль кібербезпеки перебільшена. А державна стратегія кіберзахисту України звучить так: якщо я ляжу та прикинуся мертвим, можливо все само пройде. Цінності немає тому й ставки дуже низькі – це ж базовий аналіз ризиків, ви ж професіонали, мусите таке знати. А те, що там десь в фейсбуках, твітерах та ютубах є якісь експерти-активісти, що їм щось не подобається – ну а що поробиш, ми ж не Бен Франклін. До того ж навіщо їм думка людей, які не готові зайняти їхнє місце?
Бути вічним опозиціонером прикольно, є в цьому певний наліт романтизму. Але це такий собі план. Романтизм популістичний та неконструктивний, як партія Батьківщина. Звісно, можна писати великі гнівні пости про те, як все погано, і які всі некомпетентні. Тим більше, що Facebook пріоритезує емоційний контент, отже вподобань та поширень буде досить. Якщо в цьому суть – тоді добре, але щось я сумніваюся. Напевно ж хочеться щось змінити на краще. І якщо не хочеш влізати в госушне болото, то знайди охочого і допоможи йому – раптом щось з того вийде. За таку справу я б узявся, а от критикувати те, чим я не хочу займатися за усі гроші світу – то ні.
