Хотів написати довгий та розлогий пост про те, чому вам не потрібно користуватися VPN-сервісами. Але згадав, що Sven Slootweg вже зробив це. В його тексту навіть є переклад російською. А є навіть кращий текст від Dennis Schubert.

Ви все ще тут? Добре, я додам від себе. Чисто з точки зору математики та моделювання загроз, у вас більше шансів стати жертвою (атаки хакерів, глобального спостереження спецслужб, або поведінкового трекінгу мега корпорацій) коли ви користуєтесь найкращим у світі VPN-сервісом, ніж коли не користуєтесь жодним. Справа тут в агрегації ризиків. Я поясню.

Спершу, згадаймо, що відбувається, коли ви користуєтесь інтернетом. Найпростіший приклад – ви відкриваєте браузер та заходите на facebook.com. Ваше з’єднання розпочинається у вашій локальній мережі, перетинає мережі вашого інтернет-провайдера та кількох (2-5) операторів зв’язку, досягає мережі провайдера вебсайту і зрештою потрапляє на сам вебсайт. (У випадку з Фейсбуком все трохи інакше через його колосальні масштаби, але загалом десь так.)

Уявімо тепер, від яких загроз на цьому шляху вас, як ви думаєте, захищає VPN-сервіс. Більшість користувачів сприймають VPN-сервіс як засіб захисту від таких загроз:

  1. Ваш провайдер (плюс будь-який інший провайдер на вашому шляху) та будь-хто, кому вдалося змусити його до співпраці (спецслужби, кіберзлочинці, інсайдери тощо) прослуховує та модифікує ваш трафік. Іншими словами, між вами й сайтом є шматок інтернету, і будь-хто, хто його контролює, може втрутитися у ваші із сайтом інтимні стосунки.
  2. Вебсайт за вами слідкує. Причому не лише коли ви на нього заходите, але й коли ви йдете собі далі. Це робиться безліччю способів, від занотовування вашої IP-адреси та розміщення у вашому браузері файлів cookie, до надсучасного профайлінгу зі штучним інтелектом та біг датами. Для цього вебсайти розміщують у себе програми-трекери один одного: відкрийте консоль браузера та самі подивіться що і звідки він завантажує. Facebook Pixel та Google Analytics це найпоширеніші трекінг-платформи, але є й інші.

Прикол в тому, що VPN-сервіс не захищає вас від ані від першого, ані від другого сценаріїв. Не вірите? Ну дивіться самі.

Уявіть собі, що нас N і ми користуємось умовним VPN-сервісом NeutrinoVPN. Припустимо, кожен із нас становить певний інтерес для агентів загроз, позначимо наш середній рівень ризику як R.

Користуючись сервісом з метою захиститися від першого сценарію атаки, ми трохи змінюємо архітектуру нашого доступу до інтернету. Весь трафік від нашого комп’ютера до нашого VPN-сервіс провайдера буде захищений криптографією (якщо нам пощастить – сильною). Але чи зміниться від цього щось в термінах ризику?

Так, звісно: наш ризик підвищиться. Люди не користуються VPN від нема чого робити: всі N з нас тут через побоювання щодо нашої кібербезпеки (1) та приватності (2). І використовуючи VPN-сервіс ми явно це демонструємо усім зацікавленим особам та організаціям. Тому, коли ви користуєтесь звичайним “наземним” провайдером, середній ризик ваш і ваших сусідів r значно нижчий за наш VPN-юзерський R.

Nr << NR

Але ж провайдери логують сесії, а VPN-провайдери ні! Ви ніколи цього не взнаєте, тому просто забудьте це як казку про Діда Мороза. Сервіси VPN це повноцінні інтернет-провайдери, особливо в юрисдикціях, в яких не стрьомно розміщувати VPN-сервери. І навіть якщо збирати та зберігати користувацькі логи від них не вимагається по закону, робити це в їхніх інтересах щонайменше з двох причин: для розв’язання юзерських проблем зі з’єднанням, та щоб відвести від себе підозру під час розслідування кіберзлочинів. Але друге лише якщо злочинець буде достатньо дурним і скористається VPN-сервісом.

Ось це і називається агрегація ризиків і в архітектурі безпечних систем це, м’яко кажучи, не вітається. Звісно, коли мова йде про одного юзера, сучасну сім’ю або невелику компанію, “тримати всі яйця в одному кошику” може бути доцільно. На противагу цьому, тримати всі яйця тисяч зацікавлених в кібербезпеці користувачів в одному кошику – пряма дорога до прискіпливої уваги найпотужніших хакерів у світі.

Але бог вже з тою кібербезпекою: вона взагалі, як той казав, переоцінена. Що у нас з приватністю? Тут все теж дуже погано. Заміна вашого IP від провайдера на ваш IP від VPN-сервісу – вправа суто теоретична та на ефективність трекінгу не впливає. З цією задачею можна більш-менш впоратись двома шляхами:

  1. На рівні мережевої фільтрації: забанити всі трекери на рівні IP або DNS;
  2. На рівні браузера: аналізувати контент та трафік й різати всі спроби трекерів скористатися механізмами, які виробники браузерів їм надають.

Погані новини в тому, що шлях номер один – недосяжний. VPN-сервіс провайдеру нецікаво фільтрувати ваш трафік (це складно) та й побічні ефекти в цієї фільтрації неприємні вам обом (це ж типу втручання у вашу приватність). Щобільше, за це Facebook просто забанить його адресні простори, а Google перетворить життя його користувачів у суцільний пошук світлофорів та пожежних гідрантів у квадратиках капчі. А шлях номер два реалізується без допомоги VPN. Сучасні приватні браузери, такі як Firefox, Brave та Safari, прекрасно рубають трекери на рівні клієнта, тоді навіщо для цього пускати увесь свій трафік через чужі сервери?

Це все цікаво, Стиран, але що робити, якщо приватності та безпеки хочеться так, що аж зуби зціпило? Все просто, треба використовувати інструменти за призначенням. VPN створювався не для спільного використання тисячами не пов’язаних один з одним людей, а для іншого, і він чудово виконує свої оригінальні задачі. І те, що вам потрібно, це VPN. Просто VPN, а не VPN-сервіс.

Створити власний VPN-сервер не просто, а дуже просто. Для цього є безкоштовні інструменти, які дозволяють і від провайдера й місцевих спецслужб сховатися, і блокування трекерів налаштувати. За відео про налаштування персонального VPN-сервера мені дякують журналісти, юристи, лінгвісти та астрофізики, тому і ви впораєтесь. Так, у вашого VPN не буде гарного логотипу та розпіареної назви. Але разом із лого та назвою не буде й чужих, зайвих для вас ризиків. Ну і на додачу до цього – ви не обдаруєте своїми ризиками когось іншого.

Корисні посилання.