В останні дні потрапили мені на очі декілька постів місцевих “селебрітіз”, які на піднесенні від прийняття закону про мову побідкалися про свою сумну русифіковану долю та виступили їх закликом всіляко підтримати розвиток української мови. При цьому, і це було б парадоксально, якби відбувалося не в Україні, ці відомі артисти та суспільні діячі скрізь і завжди, навіть під час цих своїх закликів, використовують російську як основну та, власне, єдину мову спілкування.
Жалюгідно звучать такі заклики від людей, які у своїй професійній діяльності всіляко пропагують мову, що вже скоро 30 років змушує Україну залишатися уламком імперії та не дозволяє сконцентруватися на відновленні та розвитку власної культури. Щоб стоврити вам уявлення про історичні процеси, які десятками знищують народи та культури, я наведу приклад.
Була в давнину така місцина, Дакія. Жили в ній собі люди, була в них своя мова, вони нею спілкувалися і мали певну перспективу утворити довготривалу державу. Але прийшла по їхні землі така собі Римська імперія і перетворила їх у свою провінцію. Римська імперія існувала довго, за таких умов даки зрештою інтегрувалися та асимілювалися, за декілька поколінь перетворившись у “римлян”. Нащадками яких вони й досі себе вважають.
Така сама доля спіткала сотні народів в усьому світі. Через певний проміжок часу окуповані території спочатку ставали колоніями, далі отримували статус провінції, та після остаточної асиміляції повністю втрачали свою ідентичність. Процес підсилювався за участі місцевих “еліт” яких імперська аристократія допускала до керівництва регіоном, а згодом і усією імперією. Але навіть без цього каталізатора знищення малих народів так чи інакше відбувалося з плином часу. Головне, щоб імперія проіснувала достатньо довго.
Я пишу це без жодного негативного настрю: в глобальному сенсі в існуванні імперій немає нічого поганого. Імперії, здебільшого, це стабільність та поступ, періоди миру та економічного розвитку. Щоправда, ціною зникнення цілих народів. І в нашому випадку, якби СРСР проіснував ще років з 50, мені здається, така б сама доля чекала і на українців. Згодом, після розпаду союзу, на цій території утворилася б якась нова держава, але вона була б “спадкоємицею” совка, так само, як Румунія вважає себе продовженням Риму.
На великий дистанції це все, насправді, не має жодного значення. За тисячу років не буде ані Росії, ані України в тому вигляді, в якому ми їх спостерігаємо зараз. Але якщо вже тут і зараз ми говоримо про націю, мову та державу, то варто пам’ятати ці прості уроки історії. Те, що Україна досі існує, є дуже великим історичним дивом. І лицемірство “еліт” з приводу важливості української мови на фоні їхнього сталого використання російської повинно відбиватися на продажі квитків на їхні шоу та голосах виборців. В противному випадку нам треба глянути правді у вічі та відмовитися від перспективи існування нації як такої.
Більшість російськомовних в Україні вважають себе двомовними тому, що можуть скласти речення українською, хоча й не користуються цим вмінням. Якщо це двомовність, тоді я, бляха, – поліглот.