Як дуже влучно зазначає чотиризірковий генерал Майкл Гайден, який за свою цікаву кар’єру мав змогу керувати і ЦРУ, і АНБ, приватність — це результат постійних перемовин, наскільки ми можемо поступитися нашим особистим заради нашого суспільного. Іншими словами, персональна свобода та суспільна безпека завжди знаходяться в певному балансі, який наразі актуальний з точки зору безпеки та прийнятний з точки зору свободи. І ці перемовини не припиняються ніколи.
Приватність, свобода слова, свобода доступу до інформації, свобода думки та переконань — це фундаментальні принципи, які складають той самий європейський вибір України, про який ми так часто говоримо або чуємо. Це універсальні цінності так званого Вільного Світу, і якщо ми вважаємо, що належимо до нього, то це і наші цінності теж. А якщо це не наші цінності, то ми до нього не належимо. Тут з причиною та наслідком все дуже просто.
Наша держава останнім часом демонструє нам деякі відхилення від стратегічного вектору інтеграції в той самий Вільний Світ. Спочатку вона запропонувала нам боротися в інтернеті, який взагалі вважається вільним та незалежним середовищем обміну інформацією, з відверто ворожими нам ресурсами. Ідея сама по собі непогана, але реалізація трохи кульгає. Задля реалізації, держава запропонувала розміщувати на провайдерах доступу до інтернету спеціальне обладнання та технічно блокувати доступ користувачів до визначеного переліку ресурсів. Але менше з тим, будемо вважати, що попри всі застереження експертів цей раунд переговорів про баланс свободи та безпеки держава в суспільства виграла.
Наступним кроком, держава пропонує нам надати можливість слідчим органам в досудовому порядку блокувати доступ до ресурсів на час до двох діб. Тобто, по суті, список блокування стає динамічним, і його можуть наповнювати дуже багато різних людей, здебільшого службовців. Кого це врятує та кому додасть безпеки, особисто мені не очевидно, але ж я не експерт зі слідчих дій. Я трохи шарю в кібербезпеці та ніби розуміюся на приватності, тому дозвольте поділитися з вами наступним. В тому, де проходитиме межа, є певні неприємні наслідки, які слід враховувати, коли ми, як вільне суспільство, ведемо з державою відповідні перемовини. Наприклад:
- Підсилення заходів безпеки за рахунок послаблення свободи перейде у спадок наступному уряду. Тому, помилковим є міркування з точки зору “а чи довіряю я поточному Президенту, прем’єру або голові СБУ”. Мова йде про системні зрушення, зміну “суспільного договору”, яка в бік підсилення цензури, тоталітаризму та регулювання інтернету відбувається дуже легко, а от вибороти “обмежені” права назад буде набагато складніше.
- Завжди думайте про наступний крок, який держава спробує зробити в бік обмеження свободи та підсилення безпеки. Вчора нам заборонили пацакські соцмережі, сьогодні намагаються зробити ці заборони гнучкими та зручними (читати: вразливими для зловживань). Що буде завтра? Блокування VPN, якими масово захопилася молодь, чи одразу заборона криптографії та шифрування пристроїв, дисків та повідомлень?
- Аргументи держави завжди будуть логічними. І в ідеальному світі вони були б правильними. Але ніколи не можна виключати з рівняння людину та її егоїзм. Всі запропоновані інструменти регулювання та блокування можуть, а отже будуть, використані не за призначенням. Скоріш за все, з метою підсилення цензури, здійснення нечесної конкуренції та інших проявів корупції. Тому, коли ми говоримо про розширення повноважень держави в інтернеті, ми повинні в першу чергу думати про потенційну шкоду, яку нам за допомогою цих нових можливостей зможуть нанести окремі корумповані можновладці, чиновники та правоохоронці.
- Аргументи держави завжди будуть більш-менш прийнятними. Тому що цензура та тоталітаризм водночас не встановлюються. До них йдуть роками, роблячи маленькі кроки. Кожен з яких зрушує status quo на невеличку, суспільно прийнятну дельту. “Та шо, ми ж всього на 48 годин. І якшо шо то слідчому надають по шапці. Та шо ж ви не довіряєте нашим суддям та прокурорам?” І так далі.
На фоні цих невеличких кроків на провайдерах будуть впроваджуватися та удосконалюватися технології, які одного дня дадуть державі не косметичні, як зараз, а вже суттєві важелі впливу на інформаційний простір. І вже не обов’язково з метою забезпечення суспільної безпеки.