Психологія | Хакер, що біжить

Хибні уявлення про науку

через погану журналістику та копірайтерів

Уявлення людей про науку формуються не в школі та не в бібліотеці. Уявлення людей про науку формуються так само, як їхні уявлення про все на світі: з того, що пишуть в інтернеті. Причому перевага надається матеріалам, написаним журналістами, адже нормальні люди інтуїтивно схиляються до думки, що журналістика це така професія із своїми правилами, стандартами та етичним кодексом.

А дулю вам.

Приклад, за який в мене сьогодні зачепилося око, це назва публікації на сайті Vogue Ukraine. “Научно доказано: 10 песен, которые делают людей счастливыми”. Публікація коротенька, тому наводжу її тут в повному варіанті.

“Не секрет, что музыка оказывает положительное влияние на мозг. Доктор Джейкоб Джоли, исследователь в области когнитивной нейробиологии, вывел формулу, которая оценивает способность музыки вдохновить человека на хорошие эмоции. Песни, которые он изучал, были оценены в соответствии с такими критериями: темп (минимум 150 ударов в минуту), позитивность слов, тональность (мажорная или минорная). После этого исследования доктор составил список из десяти «песен счастья». Послушайте их и убедитесь сами.” (Далі іде 10 роликів із кліпами на топ-10 “пісень щастя”. Автор публікації не вказаний).

В людини з моїм колом інтересів не міг не спрацювати тригер на текст в модному виданні, який містить слова “доктор”, “когнітивна нейробіологія”, “вивчав” тощо, та при цьому сформульований за схемою онлайн-маніпуляції: хтось десь щось зробив (віддалений авторитет, “британські вчені”), ось вам статистика та кореляція (апеляція до закону великих чисел, який все перетворить на наукову істину), а тепер переконайтеся самі (зведення висновків до анекдотичного досвіду конкретної людини — конкретно вас як читача).

Отже, я витратив декілька хвилин часу, щоб пошукати, що ж це за шарлатан такий розкидається науковими доведеннями збільшення рівня щастя — параметру, який не те що виміряти, сформулювати не так вже й просто. І ось що з’ясувалося. Звісно ж, доктор Джолі нічого такого не вивчав, наукових досліджень не проводив, та подвійних сліпих експериментів не ставив. Просто певна фірма (Alba) вирішила зробити гарний маркетинговий хід, та провела низку опитувань в різних регіонах, щодо того, як позитивно люди сприймають ті чи інші пісні (по шкалі від 1 до 100). Після цього, фірма з цими даними звернулася до Джолі із проханням “вивести якусь формулу”, яка пов’язує “технічні характеристики” музичних творів та середню реакцію на них серед респондентів. В результаті була створена псевдонаукова формула

Rating = 60 + (0.00165 * BPM — 120)² + (4.376 * Major) + 0.78 * nChords — (Major * nChords)

яка отримала назву Feel Good Formula, щодо якої сам доктор когнітивної нейробіології пише так:

Загалом, це було цікаве завдання. Звичайно, основною метою для Альби був маркетинг, але це нормально. Їх слід похвалити за те, що вони роблять це на основі зібраних даних. Чи це наука? Ні, це обробка даних — для мене як для вченого це корисно, тому що зараз у мене є список пісень, які я можу використовувати для маніпуляцій з настроєм. Однак справді цікаві питання все ще відкриті. Чи є ця модель передбачувальною, тобто чи можуть її використовувати композитори для написання хороших пісень? Чим настільки особливі мажорні ноти, що вони змушують нас почуватися добре? Чому швидкі пісні працюють так добре? Над чим слід працювати в майбутньому … — це велика кількість відповідей, отриманих від людей, зацікавлених у цій роботі, та зацікавлених у пошуку відповіді на питання, про які я згадував раніше. Я впевнений, що ви найближчим часом почуєте більше від нас на цю тему!

Тобто, в цьому “дослідженні”, яке насправді було опитуванням та аналізом зібраних даних, науки не більше, ніж в кореляції між випадками аутизму та щепленнями. Але через те, що журналісти не беруться до роботи та не перевіряють, що саме означають висловлювання вчених, чим справжні дослідження відрізняються від решти діяльності науковців, та чому попередні публікації досліджень дуже зрідка мають щось спільне із дійсністю, піар-повідомлення випущене в маси та набирає обертів. Адже що може бути вірусніше та “чипляти” сильніше, ніж приємний музичний мотив?

Це я все до чого. Наука, це не опитування. Це навіть не дослідження. Це дослідження, складені за певними стандартами та методиками, а потім відтворені незалежно в іншій частині світу для виявлення недоліків дизайну експериментів та інших параметрів. Наука, це скептицизм, сумнів в усьому та кожному, та безліч перешкод на шляху до істини. Який ніколи не завершується, адже усі надбання людської науки — це асимптотичні наближення до того, як все є насправді. Вочевидь, це дуже і дуже багато роботи, і саме тому науку та наукові теорії слід цінувати, а справжніх науковців — шанувати. Так само, як і справжніх журналістів.

Публікація: https://vogue.ua/article/culture/muzyka/nauchno-dokazano-10-pesen-kotorye-delayut-lyudey-schastlivymi.html

Блог доктора Джолі: https://www.jolij.com/the-feel-good-song-formula/

Популізм, тоталітаризм та найближче майбутнє України

Або як Москва грає “в довгу”.

Тоталітаризм розпочинається із дешевого популізму. Хвиля народного піднесення приводить до влади популярних політиків, які обіцяють покінчити з корупцією. Адже у них висока мета, широка підтримка та народна любов. І все виглядає пречудово, аж ось бюджетники починають відмовлятися обговорювати владу з іноземними журналістами. Звідти вже й до блокувань в інтернеті недалеко, а далі по напрацьованому сценарію.

Ви можете витратити декілька днів, щоб розібратися в сучасних політичних та історичних тенденціях, які раз у раз проявляються в приході до влади популістів та різного ґатунку диктаторів. Я зробив це минулого тижня, і ось вам трохи моїх вражень.

Донедавна вважалося, що після досягнення країною певного рівня добробуту демократія в цій країні стає стійкою. Що після того, як народ пройде крізь усвідомлення різних режимів та дійде до ліберальної демократії, назад вороття немає. Але ж історична пам’ять слабка та легко розчиняється в пропаганді, тому подивіться навкруги.

Туреччина: Ататюрк перевертається в могилі, спостерігаючи як його батьківщина скочується в прірву ісламської диктатури. Угорщина: мовчазне прийняття режиму з відверто тоталітарними амбіціями. Польща: прихід до влади популістів, які закручують гайки емігрантам та суттєво скорочують свободи громадян. Білорусь та Росію годі й обговорювати. Але підсумок сумний: Україну з усіх напрямків оточують країни, в яких останнім часом підняв голову та набирає обертів справжнісінький тоталітаризм. Який в усіх випадках прийшов на зміну “корумпованій” демократії.

Глобальна картина ще гірша: Трамп на агітаційній кобилі із гаслом “crooked Hillary” на крупі та Джонсон із звинуваченнями Євросоюзу у викачуванні грошей з Великобританії через бюрократичну машину. Скрізь й усюди активна та голосна меншість популістів “правих” ідей приходить до влади на хвилі підтримки “простого народу”, який щиро вірить у боротьбу з корупцією.

Ці зрушення останніх років наштовхують істориків та політологів на певні думки, яких в Україні, чогось, ніц не чути. З цього можна зробити висновок, що історики у нас перевелись, а політологи зайняті виключно політичними технологіями. Або ж ще простіше — справжні науковці в цих сферах просто не мають потрібної платформи для висвітлення цих глибоко не цікавих народу проблем.

А думки цікаві, ось наприклад. Так само, як Захід за часів Холодної війни здійснював експорт демократії на Схід, так зараз Росія активно здійснює експорт тоталітаризму. Із тоталітарним режимом простіше “домовитись” — адже там є із ким домовлятись, диктатор вирішує все. І тиснути на одну людину та її найближче оточення набагато простіше, ніж на правлючу партію чи увесь соціум разом.

Але через те, що зробити це напряму дуже важко — жоден демократичний режим в одну мить не вирішить перемкнутись на диктатуру — обрано більш стратегічний шлях. По етапах:

Розгорнути кампанію із звинувачень демократичного уряду в корупції. Працює скрізь і завжди: від Демпартії США до адміністрації Порошенка. Ефект передбачуваний: корумпованість чиновників це догма, відрізняється лише її ступінь, а уявленням про цей ступінь можна “погратися”.
Висунути або підтримати кандидата, який обіцяє подолати корупцію та зробити країну сильною, багатою та великою. Ми зробимо це разом, Make America Great Again, Vote Leave тощо. На тлі попередньої підготовки, це неважко.
Дешевий популізм перетворюється на тоталітаризм, за виключенням випадків, коли народу вдається розгледіти про-російський характер нової влади на ранніх стадіях перетворень. бігство Януковича з України, відсторонення Додона в Молдові, та сьогодення в Грузії — яскраві приклади того, як в цьому російському сценарії “щось пішло не так”.
Тоталітаризм зближує Росію із її новим сателітом, перетворюючи в заручника нових економічних та військових зв’язків. Білорусь, Казахстан та інші колишні республіки СРСР є прикладами успішності такої стратегії, і в уяві Путіна такими маємо стати і ми.

Озброївшись цими знаннями, можна спостерігати глобальну картину під ширшим кутом зору та робити висновки, співставляючи події, зв’язок між якими неочевидний. Іран, Сирія та Венесуела стають ближчими та цікавішими, а на їхніх прикладах вдається сягнути глибини планів Кремля та трагічності їхніх наслідків.

Я далекий від думки, що агенти цих змін мають навіть поверхневе уявлення про те, чим нам загрожують їхні дії. Але судячи з усього, дешевий популізм вже переміг в Україні та найближчим часом нас чекає поступовий перехід до тоталітаризму. 73% — це розкручений бренд, за допомогою якого будуть закручуватися гайки та обмежуватись свободи. На перешкоді цих змін можуть стати лише екстремальний непрофесіоналізм нових чиновників та свідомість обізнаних громадян. Потенційну шкоду від цих тенденцій треба розгледіти вже зараз та розповісти про неї всім, в кого на це не вистачає знань, уваги та часу. Я вже розпочав.

Думайте і не мовчіть.

Віртуальна дружба та як її зіпсувати

Увага: дуже цинічний пост.

Немає жодної технічної причини видаляти людей з друзів в соцмережах. Але є одна людська. Дивіться.

Додавати людей в друзі без розбору, звісно ж, погана звичка. Коли інтернет ще не був такою купою лайна, і в ньому існувало таке поняття, як нетикет, надмірне захоплення збільшенням кількості контактів в соцмережах навіть мало неприємну назву. Але ті часи минули, тому в гонитві за аудиторією так поводяться багато користувачів.

Якщо ж ви намагаєтесь тримати в колі віртуальних друзів людей, яких принаймні одного разу зустрічали в реальному житті, то що робити із віртуальними знайомими? Різко відмовляти на запрошення в друзі? Це типу нечемно. До того ж до ваших послуг — гнучка система класифікації друзів у Facebook.

Один з простих та більш-менш лагідних способів не відмовляти на запрошення в друзі та при цьому зберігати рівень приватності, який можна порівняти з аналогом поза соцмережами, це групи. Ви можете додавати в друзі (Friends) справжніх друзів, а для близьких друзів та родичів використовувати спеціальні групи (Close friends, Family). Не дуже знайомих людей ви можете додавати в групу “знайомі” (Acquaintances), також можна створити групи для колег, в тому числі колишніх, та однокашників. Після цього можна всі наступні пости розміщати зі спеціальними налаштуваннями приватності: для друзів за виключенням знайомих, для сім’ї та близьких друзів, для всіх тощо. Але ж, як ви можете собі уявити, це величезний геморой.

Неймовірно спрощує життя група Restricted. Не знаю, як воно не англійською, але ви її легко знайдете, ця група існує по замовчуванню. Фокус в тому, що додаючи людину в друзі й в групу Restricted ви робите так, що статус друзів у Facebook ви матимете, але при цьому вона зможе бачити лише ваші пости “для всіх”. Дуже зручно: можна нарешті закрити питання відмов на запити в друзі та зберегти певний рівень приватності, або хоча б її відчуття. Але є одне але, яке все ж деколи змушує видаляти людей з друзів.

Річ у тому, що навіть найбільш “мовчазний” режим сповіщень Facebook працює так, що ви все одно будете бачити всі коментарі та реакції ваших друзів, незалежно від того, в які групи ви їх помістили. І якщо реакції, то ще така справа, можна потерпіти, то коментарі, особливо коли вони саркастичні чи пасивно-агресивні, можуть вибішувати. Така вже природа речей: технічно в Facebook можна ігнорувати коментарі фоловерів та користувачів з-поза ваших контактів, але друзі завжди будуть поруч та звертатимуть на себе увагу. І якщо їхні дії вам не до душі, пройде зовсім небагато часу доти, коли ви їх видалите.

Дехто вважає, що соціальні мережі це дурість, дехто думає що це лихо та залежність, для когось це взагалі робота, і таке інше. В будь-якому випадку не забувайте, що хай ми й не клієнти соцмереж в економічному сенсі, а лише їхнє паливо, та ми тут не поодинці, а разом. То ж, не дивуйтеся, якщо ваші глузливі коментарі або нав’язування власної думки призведуть до розриву хоч і віртуальних, але стосунків.

Дезінформація під час травневих виборів в Європарламент

Цього разу йдеться про дезінформацію під час травневих виборів в Європарламент. Основні цілі РФ: вплинути на поведінку виборців та запобігти явці на вибори. Тактика нічим не відрізняється від виборів президента США в 2016 р. та референдуму щодо Бреґзіту.

Російська дезінформація, як і раніше, не робить акцентів на відверто неправдивих фактах. Натомість, використовуються полярні дискусійні теми, такі як суверенність країн-членів ЄС й проблеми міграції, та здійснюється підсилення (поляризація) поглядів окремих типів користувачів соцмереж на ці питання. Наприклад, росіяни використовували відео пожежі в Соборі паризької Богоматері для ілюстрації тез про занепад християнських та західних цінностей в ЄС.

В наслідок операцій з дезінформації нічого радикального не сталося. Хоч анти-європейські та крайні праві політики й набрали рекордну чверть місць в Європарламенті, це значно менше, ніж вони очікували. У відповідь на втручання, ЄС не планує вводити регулювання соцмереж, хоча й підкреслює, що вони роблять недостатньо для модерування вмісту на своїх платформах.

У звіті Оксфордського університету британські вчені™ повідомляють, що найбільший вплив операції РФ завдають в країнах, які (поки що) не мають розвинених незалежних ЗМІ, та уряди яких не ведуть активну боротьбу з дезінформацією. Так вплив на волевиявлення у Польщі та Угорщині був досить помітним, в той час як у Франції та Німеччині ефекту майже не відчувалося.

https://www.washingtonpost.com/technology/2019/06/14/eu-russians-interfered-our-elections-too/

Як росіяни маніпулюють демократичними процесами

та як перевірити, чи є ви жертвою таких маніпуляцій

Напередодні виборів хочу нагадати просту схему, яку останні 5 років використовують російські пропагандисти для дестабілізації демократичних країн перед виборами. Ця схема добре зарекомендувала себе в США, Великобританії та Європі, наразі її використовують в Україні. Алгоритм дій дуже простий, я б навіть сказав тупорилий. Але воно працює, тому особливих змін не відбувається й цього разу.

Отже, розпочинається все із створення великої кількості облікових записів в соціальних мережах. Ці акаунти ведуть нормальну активність, постять котиків та репостять новини, які не мають прямого стосунку до політики. Додають одне одного в друзі, а також розсилають запрошення усім навколо себе, адже більшість користувачів все ще приймає інвайти від усіх без розбору.

Далі, ці фейкові акаунти, або, як їх ще називають, боти, створюють спільноти: сторінки та групи. Сторінки починають постити контент певного політичного забарвлення, як то “Х — наш кандидат”, “Ні корупції в Україні”, “За все хороше проти усього поганого” тощо, а ці пости розміщають в групах. Боти масово залучаються до цих груп, а також запрошують в групи та на сторінки “друзів” та користувачів, які лайкнули пости на сторінках. Звісно ж, на цьому етапі відбувається все та ж сама тупенька активність із розміщення досить “рівних” постів та новин, які не викликають обурення та не спонукають до дій. Адже на другому етапі мета ще не в цьому — головне згуртувати та кластеризувати якомога більші популяції користувачів та відокремити ті проекти — сторінки та групи — які виявилися найбільш популярними. В результаті з десятків груп та сторінок “в топчік” вибиваються буквально 2–3, але при цьому сторінки мають шестизначні кількості лайків, а групи — десятки тисяч членів.

Подальша активність “проектів” видозмінюється, але не дуже. Відбувається той самий “рівний” постинг по алгоритму “прокинувся, взяв телефон, подивився першу сторінку Української правди, розмістив на сторінці/в групі посилання на 2–3 тематичні новини”. Але тепер раз на п’ять-десять постів вони розміщують повідомлення, які трохи відрізняються від загального фону. Так починають робитися “ін’єкції” потрібної ворогу інформації. Таким чином вкидаються корисні замовнику фейки та інші меседжі, маніпулюючи якими можливо вплинути на світосприйняття фокусної аудиторії. Такий вплив рідко буває різким: спочатку щось ставиться під сумнів, в наступному пості пропонується альтернатива, в ще наступному — “докази”, а далі вже йде пряме заохочення до певних дій та рішень. Все як книжка пише.

Інтенсивність викидів досить стабільна, адже більшість із нас нині живе в 24-годинних інформаційних циклах і на ранок наступного дня навіть найсенсаційніша сенсація здається вже не такою важливою, адже нам підвезли нового лайна і згодовують його по цих налагоджених каналах збуту. Якщо ви придивитесь до декількох окремих “проектів”, ви побачите, що всі вони здійснюють дії більш-менш синхронно та не паряться щодо власного викриття: переважна більшість користувачів соцмереж досить легко піддаються впливу. А решта, хто все ще зберігає рештки контролю над власним споживанням інформації, все одно не встигне протидіяти: спроби розвінчати фейк безперспективні, адже його актуальність зникне протягом доби, і фокус натовпу перемкнеться на нову тему.

Цей принцип — викид дезінформації в масиви правдивих даних — використовується пацаками вже досить давно і спостерігався в декількох витоках електронних листів. Тоді в легітимному листуванні були “розмішані” компрометуючі документи. В імейлах виявити фейки набагато простіше, якщо мати доступ до їхніх оригіналів. В соціальних мережах виявити фейки набагато складніше, адже робити це доводиться надзвичайно швидко та в дуже стохастичному середовищі, яке кардинально змінюється буквально щодоби.

Як зрозуміти, що ви є об’єктом маніпуляцій за цим сценарієм? Скоріш за все, ви підписані на одну або декілька “неофіційних” сторінок підтримки тих чи інших кандидатів або політичних ідей. Також, ви можете належати до відповідних тематичних груп. Але найгірше, що це навіть не обов’язково. Адже коли жертвами схеми стають ваші друзі, ви автоматично стаєте свідками їхньої активності в таких “проектах” у вашій стрічці.

Як зрозуміти, що ваша свідомість постраждала від такого сценарію? Зверніть увагу на ваше ставлення до актуальних проблем вашого регіону або країни в цілому.

Чи відчуваєте ви негативні емоції до певної категорії співгромадян, або ж до усіх тих, хто не належить з вами до однієї умовної групи?

Чи відчуваєте ви, що протягом останніх місяців ваше ставлення до політичної ситуації в країні суттєво змінилося?

Чи відчуваєте ви, що вашим настроєм на майбутніх виборах керує не логічний розрахунок та планування майбутнього, а відчуття обурення та невдоволення теперішнім та минулим, які ви не відчували ще пів року тому?

Якщо відповідь на одне з цих питань “так”, у мене для вас погані новини. Я не ставлю під сумнів ваш IQ, освіченість та психічну стабільність, тому що ці фактори не впливають на те, як легко люди піддаються соціальній інженерії. Але схоже на те, що ви стали жертвою маніпуляцій.

На жаль, вже запізно щось змінювати — видалятися з маніпулятивних груп, відписуватись від сторінок та занадто вразливих френдів. Все, що я можу порадити вам, це зробіть собі відпустку від соціальних мереж та інтернету загалом. Можливо, вам вдасться стабілізуватися, якщо буде вимкнено постійне джерело подразнення. Сподіваюся, що так.