Я намагаюся якомога менше занурюватись у подробиці месіанського хрестового походу Міністерства цифрової трансформації України за диджиталізацію. Ще менше мене цікавить донкіхотський хрестовий похід противників Мінцифри проти диджиталізації. З боку може виглядати, що таким чином я підтримую якусь зі сторін, але це не так. Насправді я розглядаю цю драму як ідейну боротьбу, спробую пояснити.
Тим, хто не просидів останні 20 років в печері, добре відомо, що найвпливовішою релігією на планеті наразі є датаїзм. Датаїзм це сліпа віра в те, що назбиравши дуже багато релевантних даних та згодувавши їх дуже складним алгоритмам, ми зможемо розв‘язати всі наші проблеми. Ритуали датаїстів, тобто характер даних та алгоритмів, змінюється залежно від проблеми, але головна релігійна догма проста: великі дані та штучний інтелект зроблять нас щасливими.
Не треба бути експертом з Data Science або Machine Learning, щоб пересвідчитись у могутності датаїзму. (Скоріше навпаки, це вам буде заважати.) Найбільші корпорації в історії людства та найбагатші представники людської раси є сповідувачами датаїзму. Дані користувачів принесені датаїстами в жертву алгоритмам соціальних мереж дозволяють їм впливати на результати виборів. Інші дані та інші алгоритми впливають на рішення користувачів про покупки, вибір партнерів для сексу, розміщення інвестицій та профілактичне лікування успадкованих паталогій. Дані та алгоритми рулять світом, людська цивілізація це складний пристрій для збору та обробки даних, усі учасники процесу це чіпи на мікросхемах. Чи радше макросхемах.
Не буду відгалужуватись в теорію обчислюваного Всесвіту, бо це можна продовжувати вічно. Поки що досить того, що датаїсти контролюють цивілізоване людство. Західні датаїсти роблять це у більш розподіленому режимі, східні – у більш централізованому. Але суті це не змінює: хто володіє даними та обчислювальними потужностями – той володіє світом.
Погані новини для поборників лібералізму, прибічників демократії та фанатів прав людини в тому, що вони вже програли датаїстам. Агрегація даних та алгоритмів вже відбулася і регулювати тут вже нічого. Сфери впливу розділені, далі новий порядок буде лише утрамбовуватись та масштабуватись. Особисто я вікна можливостей для структурної перебудови цього тотального догматичного культу даних та алгоритмів вже не бачу. Але повернімось до наших.
В Україні відбувається боротьба з одного боку – істинних датаїстів під приводом Федорова та його Мінцифри, а з іншого боку – переконаних реакціоністів-лібералів, які бачать в датаїзмі загрозу їхнім фундаментальним цінностям. І перші, і другі, на мою скромну думку, мають дуже поверхневе уявлення про те, що взагалі відбувається. Як і більшість людей, вони просто у щось вірять і захищають свої переконання. Датаїсти вірять, що диджиталізація переведе суспільство на новий рівень, дасть поштовх інноваціям, вирівняє швидкість розвитку України з Меккою датаїзму – Кремнієвою долиною. Ліберали вірять, що диджиталізація нашкодить правам та свободам, є загрозою приватності та несе ще цілу купу очевидних та прихованих загроз. Прикольно те, що обидві сторони абсолютно праві. Проте конфлікт це не врегульовує, а навпаки підсилює.
Тепер по суті. І датаїзм, і лібералізм в цьому сюжеті для лицарського роману є догматичними релігіями, тому конфлікт цей суто релігійний. Я вважаю себе людиною секулярною, тому в релігійних дискусіях участі не беру.
Проте, я маю цілком реалістичний прогноз. Датаїзм не зупинять ні Український кіберальянс, ні Костя Корсун, ні наступна влада, ні та, що буде після неї. По суті датаїзм це єдиний спосіб встигнути на підніжку останнього вагону поїзда прогресу, і в наших інтересах цей шанс не профукати. Критика датаїстів не засмучує, вони її можуть легко ігнорувати, бо їхні дії (вибачте) відповідають викликам часу та зокрема українському історичному контексту. Можливо, з часом, частина критиків зрозуміє, що для впливу на цей контекст мало мати рацію у своїй системі цінностей та переконань – це взагалі ні на що не впливає. Щоб впливати на процес, треба бути не правими, а ефективними. А ефективність в боротьбі з в мільйони разів сильнішим противником неможлива без компромісів.
Деякі скептики, критики та відверті противники диджиталізації вже потроху переглядають свої погляди. Це нормальний процес: наші переконання нічого не варті, якщо ми не в змозі змінювати їх перед лицем об‘єктивних фактів. Автоматизація та диджиталізація всіх аспектів життя – це очевидна та неспростовна реальність. Датаїзм вже переміг, ви просто ще не пройшли усі п‘ять стадій горя.