(Цей пост вперше з‘явився в моїй стрічці в Facebook в 23 березня 2018 р.)

Ламать нє строїть.

В мудрості та правдивості цього прислів’я мало хто сумнівається. Але використовуємо ми його не завжди. А дарма. Напевно, це найкращий та найдієвіший інструмент виявлення популізму та протидії йому.

От дивіться на прикладі. Уявіть собі, що ми всі у школі. Сидимо у світлому та просторому класі. Я з Tim Karpinsky сиджу за однією партою. І в мені дві столові ложки цукру та нездоланна жага до суспільної уваги. Всі згадали себе в п’ятому класі? Добре.

Так ось, в мене є вибір. Я можу сказати Тьомі: “Чувак, давай після уроків підемо до трудовіка-самодєлкіна і попросимо навчити нас працювати на тому крутому станку що він вчора показував. А потім наточимо на ньому шахових фігур, бо старі ті що в бібліотеці вже геть покоцані.”

Я можу спробувати стати лідером. Переконати потенційного послідовника, що в мене є ідея, притягнути його на свій бік, та повести за собою. Скоріш за все, спершу в нас нічого не вийде, і доведеться добряче повпрівати, щоб уся ця авантюра почала давати результат. Але якщо ми не втратимо віру, ми чогось таки досягнемо, та будемо цим пишатися. А може й дамо приклад іншим та спонукаємо їх до конструктивних дій. Дій зі створення чогось нового, корисного та гарного. І таким чином ми здобудемо увагу оточення, про нас заговорять та ставитимуть в приклад шмаркачам з молодших класів. А Тьома буде всім казати що це все я придумав. А я буду відмахуватися: самотужки в мене б нічого не вийшло.

Або я просто можу вдарити Тьому по шиї.

Таким чином я моментально здобуду майже еквівалентну порцію уваги, не докладаючи майже жодних зусиль. Про мене теж будуть говорити! “Ти пам’ятаєш, як Сапран Тьому перемкнув на географії? Той сидить такий, в носі колупає, і тут херась! Прилетіло! Ото в нього й пика була!” І що найважливіше: так я зекономлю час і кілокалорії; очевидно ж, що така стратегія набагато ефективніша.

Ламать нє строїть.

Навіщо будувати щось, витрачати зусилля та нерви, ставати об’єктом для нищівної критики, робити безліч спроб в пошуку єдиної успішної? Якщо можна знайти ідіота “творця” та з радістю трирічної дитини застрибнути в його пісочницю й гепнутися сракою на фортецю, яку він будував останні півтори години. Будувати важко, довго та нудно! Ламати – набагато легше та веселіше. Мені можете повірити, я займаюся цим професійно.

В нашій професії, яку всі ви дружно називаєте “кібербезпекою”, а нам не залишається нічого, окрім як стиснути зуби та терпіти ці знущання, історично існує два табори. Це так звані “червоні” та “сині” команди. Сині зазвичай займаються всілякою невдячною метушнею, типу фаєрволи налаштувати, оновлення безпеки встановить, юзерів по руках побити, отето всьо. Суєта-суєт. А червоні – молодці. Вони знаходять круті вразливості, тикають синіх в них носом, сідають на білого коня та зникають за обрієм. Сподіваюся, картинка достатньо виразна.

Але навіть у нас серед “червоних” є такі, хто на певному етапі кар’єри доходять думки, що просто тикати людей по кутках то не діло. Треба при цьому пояснювати, які обставини та процеси завели “синіх” в таку ситуацію. Та як зробити так, щоб ці обставини та процеси змінилися, а такі ганебні ситуації більше не виникали. Це набагато важче, ніж просто розкритикувати недолугих опонентів та звалити зі сцени під оплески. Критикувати так, щоб люди хотіли ставати кращими, це велике мистецтво, і успіху тут досягають одиниці. “Крітікуя – прєдлагай” – це не працює. Критикуючи, пропонуй як зробити так, щоб надалі все було добре, – ось якою має бути ваша стратегія, щоб вас не вважали дрібним хуліганом в пісочниці. Навчай цьому колег та підлеглих, пиши про це в бложики, записуй подкасти, організовуй мітапи та конференції, переконуй клієнтів, партнерів та конкурентів давай на все це бабки – оце круто. Хоча скоріш за все не з першого разу. І навіть не на десятий рік. А ото RCE в Exim-і та доменний адмін через четверту Самбу… Ну ви мене зрозуміли.

Та ж сама історія в публічній політиці. Щойно ви чуєте, як хтось закликає до руйнівних дій без пропозиції конструктивної розбудови наслідків – знайте, це – популіст. Популісти згубили античну Грецію та кожну наступну демократію після неї. Навіщо розбудовувати власну державу та здобувати таким чином голоси прихильників, якщо можна відібрати в сусіда півострів? Навіщо створювати демократичний устрій та ставити під загрозу своє багаторічне правління, якщо можна потоптатися по демократичних процесах у дворі в наївних сусідів? Навіщо інвестувати в народне господарство та шукати шляхи примирення, якщо можна натирити по всьому світі біткоїнів, та збудувати на них пару балістичних ракет? Навіщо ото працювати, якщо можна просто відібрати все в багатих, та роздати бідним? Навіщо докладати зусиль до реформування суспільства, економіки та держави, навіщо будувати систему громадського контролю за владою, якщо можна просто підірвати все це до дідька? Навіщо вся ця ідіотська креативна метушня, якщо ламати та нищити так легко, ефектно та весело!?

Бережіться популістів.