Котани, ну це ж не так працює…
Не треба звинувачувати в чомусь Зеленського чи його команду. Представницька демократія, з усіма своїми вадами, це політична система, в якій нагору видирається той, хто найкраще відчуває пріоритети більшості. Поки більшість не розуміє, яка різниця, цього не розумітиме й Зеленський або будь-який інший політичний персонаж, якого та більшість підтримує.
Умовного Зеленського не змінити, він це призма, через яку вподобання більшості проєктуються в державну політику. Змінити можна лише більшість. А для цього не можна мовчати, тому ви правильно робите, що не мовчите. Але постити ваші зауваження у фейсбучеках – не найкращий для цього спосіб. Пояснюю.
Кожен раз, коли ви заходите у Фейсбук, перед багатомільярдною економічною машиною наглядового капіталізму постає питання: що вам показати в стрічці. І для цього в тої машини є сотні тисяч варіантів, з яких вона обирає набір дописів, посилань, картинок та рекламних блоків, які найкраще (на думку машини) відповідають вашій нещодавній поведінці. Це довго пояснювати і я у своїх останніх дописах тільки розпочав і дуже поверхнево пройшовся по найпростіших принципах, але ось вам приклад. Зі зміни в поведінці однієї особи, скажімо дівчини, яка останнім часом розпочала різко реагувати на звичні аромати та замислилася над пошуком нового дезодоранту, машина може передбачити майбутню поведінку та запропонувати рекламу курсів для молодих батьків її хлопцю. Звісно ж набагато раніше, ніж вони обидва дізнаються про вагітність. І це чи не найпростіша операція такої машини, але вона створює уявлення про її ефективність.
Так ось, у вашій стрічці показується не те, що ви хочете там бачити, а те, що може змусити вас здійснити дію в інтересах клієнтів Фейсбуку – умовних продавців дезодорантів та організаторів курсів батьківства. Для цього Фейсбук робить дві речі: слідкує за вашою поведінкою в усі можливі способи – у своїй системі та скрізь, куди може дотягнутися поза нею, а також намагається якнайдовше утримати вашу увагу на вашій стрічці. Тому у стрічку має шанси потрапити те, що або вам подобається, або вас лякає, або вас бісить. Причому в контексті, в якому ви захочете на це відреагувати та поширити. І так само працюють інші стрічки, в тому числі стрічки тих, для яких немає різниці.
І як би ви не намагалися викласти перед їхні очі розумні думки та високі ідеологічні ідеї прогресивного націоналізму та ліберальної демократії, до їхніх стрічок потрапить лише чергове розвінчування схематозу бариги та його свинарчуків. А ваші пости побачу я, ваші близькі друзі, колеги, та багато інших людей, та всі вони будуть вашими однодумцями. Ми всі дуже зрадіємо тому, які ми всі дружні та розумні, і будемо із цим відчуттям жити далі. Та від цього за межами нашої інформаційної бульбашки анічогісінько не змінитьтся.
Це сумно, але правда. Конструктивному політичному дискурсу не судилося потрапити у стрічку Фейсбуку, вона не для цього створювалась. Лише в реальному житті, лише віч-на-віч або в колективному диспуті. За святковим столом, в курилці, на кухні під чайок. В справжніх, а не віртуальних, соціальних мережах. Якщо хочете дізнатися, як це краще робити, подивіться це відео.