Автор: Vlad Styran

Хибні уявлення про науку

через погану журналістику та копірайтерів

Уявлення людей про науку формуються не в школі та не в бібліотеці. Уявлення людей про науку формуються так само, як їхні уявлення про все на світі: з того, що пишуть в інтернеті. Причому перевага надається матеріалам, написаним журналістами, адже нормальні люди інтуїтивно схиляються до думки, що журналістика це така професія із своїми правилами, стандартами та етичним кодексом.

А дулю вам.

Приклад, за який в мене сьогодні зачепилося око, це назва публікації на сайті Vogue Ukraine. “Научно доказано: 10 песен, которые делают людей счастливыми”. Публікація коротенька, тому наводжу її тут в повному варіанті.

“Не секрет, что музыка оказывает положительное влияние на мозг. Доктор Джейкоб Джоли, исследователь в области когнитивной нейробиологии, вывел формулу, которая оценивает способность музыки вдохновить человека на хорошие эмоции. Песни, которые он изучал, были оценены в соответствии с такими критериями: темп (минимум 150 ударов в минуту), позитивность слов, тональность (мажорная или минорная). После этого исследования доктор составил список из десяти «песен счастья». Послушайте их и убедитесь сами.” (Далі іде 10 роликів із кліпами на топ-10 “пісень щастя”. Автор публікації не вказаний).

В людини з моїм колом інтересів не міг не спрацювати тригер на текст в модному виданні, який містить слова “доктор”, “когнітивна нейробіологія”, “вивчав” тощо, та при цьому сформульований за схемою онлайн-маніпуляції: хтось десь щось зробив (віддалений авторитет, “британські вчені”), ось вам статистика та кореляція (апеляція до закону великих чисел, який все перетворить на наукову істину), а тепер переконайтеся самі (зведення висновків до анекдотичного досвіду конкретної людини — конкретно вас як читача).

Отже, я витратив декілька хвилин часу, щоб пошукати, що ж це за шарлатан такий розкидається науковими доведеннями збільшення рівня щастя — параметру, який не те що виміряти, сформулювати не так вже й просто. І ось що з’ясувалося. Звісно ж, доктор Джолі нічого такого не вивчав, наукових досліджень не проводив, та подвійних сліпих експериментів не ставив. Просто певна фірма (Alba) вирішила зробити гарний маркетинговий хід, та провела низку опитувань в різних регіонах, щодо того, як позитивно люди сприймають ті чи інші пісні (по шкалі від 1 до 100). Після цього, фірма з цими даними звернулася до Джолі із проханням “вивести якусь формулу”, яка пов’язує “технічні характеристики” музичних творів та середню реакцію на них серед респондентів. В результаті була створена псевдонаукова формула

Rating = 60 + (0.00165 * BPM — 120)² + (4.376 * Major) + 0.78 * nChords — (Major * nChords)

яка отримала назву Feel Good Formula, щодо якої сам доктор когнітивної нейробіології пише так:

Загалом, це було цікаве завдання. Звичайно, основною метою для Альби був маркетинг, але це нормально. Їх слід похвалити за те, що вони роблять це на основі зібраних даних. Чи це наука? Ні, це обробка даних — для мене як для вченого це корисно, тому що зараз у мене є список пісень, які я можу використовувати для маніпуляцій з настроєм. Однак справді цікаві питання все ще відкриті. Чи є ця модель передбачувальною, тобто чи можуть її використовувати композитори для написання хороших пісень? Чим настільки особливі мажорні ноти, що вони змушують нас почуватися добре? Чому швидкі пісні працюють так добре? Над чим слід працювати в майбутньому … — це велика кількість відповідей, отриманих від людей, зацікавлених у цій роботі, та зацікавлених у пошуку відповіді на питання, про які я згадував раніше. Я впевнений, що ви найближчим часом почуєте більше від нас на цю тему!

Тобто, в цьому “дослідженні”, яке насправді було опитуванням та аналізом зібраних даних, науки не більше, ніж в кореляції між випадками аутизму та щепленнями. Але через те, що журналісти не беруться до роботи та не перевіряють, що саме означають висловлювання вчених, чим справжні дослідження відрізняються від решти діяльності науковців, та чому попередні публікації досліджень дуже зрідка мають щось спільне із дійсністю, піар-повідомлення випущене в маси та набирає обертів. Адже що може бути вірусніше та “чипляти” сильніше, ніж приємний музичний мотив?

Це я все до чого. Наука, це не опитування. Це навіть не дослідження. Це дослідження, складені за певними стандартами та методиками, а потім відтворені незалежно в іншій частині світу для виявлення недоліків дизайну експериментів та інших параметрів. Наука, це скептицизм, сумнів в усьому та кожному, та безліч перешкод на шляху до істини. Який ніколи не завершується, адже усі надбання людської науки — це асимптотичні наближення до того, як все є насправді. Вочевидь, це дуже і дуже багато роботи, і саме тому науку та наукові теорії слід цінувати, а справжніх науковців — шанувати. Так само, як і справжніх журналістів.

Публікація: https://vogue.ua/article/culture/muzyka/nauchno-dokazano-10-pesen-kotorye-delayut-lyudey-schastlivymi.html

Блог доктора Джолі: https://www.jolij.com/the-feel-good-song-formula/

Блокування легітимних веб-сайтів

(enigma.ua, blogs.korrespondent.net тощо)

На жаль, факту блокування Enigma.ua та низки інших веб-сайтів приділяється занадто мало уваги в ЗМІ та соціальних медіа. А ось дуже шкода, тому що це якраз ті перші кроки з наближення нашого суспільства до тоталітаризму, про які ми з колегами попереджали вас ще за часів блокування російських веб-сайтів та соціальних мереж.

Давайте я спрощу для вас ситуацію. Відтепер, якщо якомусь/якійсь судді цього захочеться, “заблокувати” в Україні можна будь-що. Ще раз, щоб заблокувати медійний ресурс, достатньо переконати одну людину в тому, що якийсь контент на цьому ресурсі підпадає під критерії, визначені в анти-конституційному указі, згідно з яким попередня влада типу заблокувала ВК, Однокласники та решту пацакської шушвалі. Ми з колегами попереджали тоді, що даючи державі владу над нашим доступом до інформації, ми даємо їй змогу маніпулювати цією владою. І що найгірше, цей дозвіл пошириться на, та перейде у спадок до наступного уряду.

Узурпація контролю за доступом до інформації в інтернеті — це волога мрія будь-якого популіста, з яких, як відомо з історії, виходять досить пристойні тоталітарні диктатори. Зараз цього ще не помітно, але вже настав час нагадувати, що “ми ж вам казали.”

Що можна зробити? Для початку, було б чотко, якщо хтось би оце наважився моніторити подібні судові рішення та оновлювати “мапу несвободи” українського вебу. Динаміка розвитку подій підкаже наступні кроки. Скоріш за все свободу, яку ми так вигідно обміняли на швидку політичну дію під гаслом “дуси пацаків”, доведеться все ж таки виборювати взад, щодо методів прогнозів не роблю.

Але як мінімум варто розпочати (нарешті) використовувати якийсь пристойний VPN з виходом в цивілізованій країні десь в Бенелюксі чи Північній Європі. Згадаєте мої слова, ця штука вам ще знадобиться. І пам’ятайте — інтернет-провайдер вам в цій ситуації не друг, а скоріш навпаки. Провайдер тут для того, щоб заробляти свої бабки, і він змушений виконувати правила гри, нав’язані йому державою.

І ані провайдеру, ані державі, ані будь-кому в цьому світі немає діла до того, які сайти ви відвідуєте, якщо цим ви прямо не порушуєте закон.


notPetya два роки потому

або чому бізнес не змінив ставлення до кібербезпеки

Я нічого не писав про річницю неПеті, висновки що їх (не) зробила українська держава та бізнес тощо. Зокрема тому, що дуже хотілося почути думки колег і не тільки, а вже потім виносити свої спостереження на публіку. Свою думку щодо цього дуже часто висловлюю і журналістам, і колегам, і навіть клієнтам, але вони її чомусь далі не транслюють. Можливо, вона змушує їх задуматись, а може й ні. З огляду на таку реакцію, я собі зробив висновок, що моя позиція по цій темі непопулярна, хоча поки що ніхто не висунув цікавих контраргументів. Тому давайте-но я її озвучу широко.

Інцидент з неПетєю довів українській державі та бізнесу те, що вони і так знали: кібербезпека не така й важлива, та інвестувати в неї (в тому вигляді, як це пропонує робити ринок) немає особливого сенсу.

Звісно, є певні виключення: деякі компанії, які були геть не готові, нарешті почали робити хоч щось. Деякі компанії, яких зачепило сильніше, ніж конкурентів, зробили корисні висновки. Деякі компанії навіть зробили гасло “ніколи знову” частиною бізнес-стратегії. Але тут йдеться про десятки організацій, всім іншим — відверто все одно.

І з економічної точки зору вони абсолютно праві. По-перше тому, що тотальний інцидент, який накриває весь ринок (вертикаль/галузь/регіон) рівномірно, не складає аж такої великої загрози. Ось вам приклад: коли збитків зазнають всі конкуренти в певній ніші, жодного з них це особливо не топить, адже ніхто не втрачає клієнтів через брак альтернативи. Ця ментальність дуже поширена і з точки зору бізнесу вона вірна.

По-друге, будемо відверті: ніхто не вмер, нікому не відтяло кінцівку, нікого не посадили у в’язницю. Жодна компанія не повідомила про те, що в наслідок неПеті вона збанкрутіла та припинила існування. А недоотриманий прибуток — це просто гроші, їх можна потім заробити (чи як ви їх там здобуваєте). Ці думки заспокоюють бізнес, а безкарність заспокоює чиновників.

Щоб розділяти думку бізнесу треба трохи розібратися в економіці кібербезпеки, а не лише в кібербезпеці. Інвестиції в захист — це sunk cost, бабки які вже ніяк не вдасться повернути. А корисність цього вкладення дуже сумнівна, адже в найкращому випадку із вами просто нічого не станеться. Тому з точки зору керування бізнесом, реінвестиція в бізнес набагато ефективніша, ніж інвестиція в його захист. А через те, що нічого відмінного від інвестиції в захист “класичний” ринок кібербезпеки бізнесу запропонувати не може — тут я цілком на боці бізнесу.

Звісно, окрім захисту в кібербезпеці є ще два місця, куди можна інвестувати з метою уникнення чи зменшення ризиків: це побудова безпечних та живучих систем (security engineering) та підготовка до інцидентів (incident response). Перше дозволяє в процесі побудови зменшити ризики експлуатації систем, а друге — з меншими наслідками пережити атаку, якщо/коли вона відбудеться. Ці два напрямки інвестицій, навпаки, є досить дієвими і значно менш ресурсомісткими. Але “це складно”, чи принаймні складніше за побудову КСЗІ або придбання джентльменського набору фаєрвол + антивірус.

Ось такі в мене думки на тему неПеті. Дива не сталося, бізнес не “прозрів”, це цілком логічно і здебільшого правильно. Молодці ті, хто правильно підходить до інвестицій в кібербезпеку. Шкода тих, хто вишикувався в чергу за новими блимаючими скриньками. А для решти нічого не змінилося і звинувачувати їх немає в чому.

Бережіться розумно.

Якщо вам цікаво розібратися в тематиці фундаментально, почніть із цих публікацій:

Our conclusions remain broadly the same as in 2012: it would be economically rational to spend less in anticipation of cybercrime (on antivirus, firewalls, etc.) and more on response.

There is a rising tide of security breaches. There is an even faster rising tide of hysteria over the ostensible reason for these breaches, namely the deficient state of our information infrastructure. Yet the world is doing remarkably well overall, and has not suffered any of the oft-threatened giant digital catastrophes. This continuing general progress of society suggests that cyber security is not very important.

Темний ліс росте

Нові традиції спілкування онлайн та оффлайн

З цікавістю спостерігаю, як розростається «темний ліс» інтернету. Все більше і більше людей обирають шлях уникнення публічної дискусії та перебираються в закриті середовища: форуми по запрошеннях, чати в Телеграмі, Slack, WhatsApp та навіть Signal, закриті групи Facebook, подкасти та блоги за пейволами. Тенденція зрозуміла, глобальна, тому напевно природна. Адже в публічному спілкуванні є низка недоліків.

  1. Роблячи публічну заяву, — чи то вашу оригінальну думку, чи просто коментар до публічної інформації, — ви неодмінно ініціюєте дискусію. Адже незалежно від того, наскільки правдива та чесна ваша заява, неодмінно знайдеться хтось, хто з нею не погодиться.
  2. Ініціюючи публічну дискусію, ви приречені на дебати із непрофесіоналами. Адже інтернет це таке місце, де хто завгодно може поставити під сумнів що завгодно (адже щоб розібратися в складному питанні зараз достатньо прочитати статтю в Вікіпедії), і будьте певні — вас ця доля не омине. Можна, звісно, обділяти увагою відверто аматорські коментарі, але в такому разі ви будете виглядати відверто нечемно. В противному випадку вам доведеться освічувати обивателів, що не є оптимальним використанням часу та калорій.
  3. Продовжуючи публічне транслювання думок, ви неодмінно потрапите в інформаційну бульбашку. Що більше прихильників знайдуть ваші публічні заяви, тим більше буде в них противників, але перші будуть систематично підтверджувати ваші аргументи та зміцнювати вашу впевненість в собі, в той час як останні просто не стануть за вами слідкувати. Таким чином, публічність з часом позбавить вас можливості аргументовано змінити думку, адже контраргументам не буде звідки взятись.
  4. Ваші погляди, продемонстровані публічно, можуть нашкодити вашій кар’єрі, репутації та навіть свободі. На відміну від живої дискусії в чаті або подкасті, ви не зможете уточнити та переформулювати вашу думку після невдалого або політично некоректного жарту. Усі ваші помилки моментально стануть надбанням публіки та будуть висвітлені в тому ракурсі, в якому цікаво освітлювачам. І у вас не буде жодного шансу уточнити або виправити ваші формулювання, навіть щире вибачення не буде мати ваги чи змісту. Така вже природа інтернету, сподіваюся, ви вже в курсі.
  5. Ваша публічна активність зіштовхнеться з усією повнотою викривлень людської поведінки, що їх додає інтернет. Спілкування в інтернеті дистанційне та псевдонімне, і це накладає відбиток на його учасників. В інтернеті люди дозволяють собі речі, від яких утрималися б «в реальному житті», тому будьте готові. «Це інтернет, крихітко, тут можуть послати на х**».

Всі ці та інші недоліки публічного спілкування створюють простір для застосування в інтернеті теорії темного лісу, згідно з якою інформацію не варто поспішати робити публічною, а якщо й так, то не слід приписувати їй персонального автора. Найпростіший шлях, звісно ж, це відмовитися від дискусії взагалі, та обмежити свою взаємодію з інтернетом або зробити її асинхронною й перетворитися на спостерігача. Ще один вихід — мігрувати з публічного інформаційного простору в «темні домени», створені в темному лісі спеціально для стримання поширення інформації назовні, що дозволяє їх мешканцям менше зважати на вади публічного спілкування та вільніше дискутувати один з одним.

Темні домени, — віртуальні простори та дискусійні групи «в реальному житті», потрапити в які можна лише через щільний фільтр довіри та професійної підготовки, — дозволяють людям без обмежень спілкуватися на проблемні та конфліктні теми, і доходити згоди із найскладніших питань, не зважаючи на загрози 1–4. Знаходячись в середовищі «перевірених» співрозмовників, які професійно та морально підготовлені до дискусії з «чистим серцем та відкритим розумом», вести дебати набагато продуктивніше та безпечніше в усіх сенсах.

Також, темні домени створюють умови для формування консенсусу — зваженої думки чи позиції групи людей, експертів в певній області знань. Дійшовши згоди з проблемного питання, вони можуть сформулювати пораду непрофесіоналам, які зможуть застосовувати цю рекомендацію, покладаючись не на якогось одного консультанта чи «лідера думок», а на певний об’єктивний консенсус. Мовляв, якщо вже ці шановні пані та панове між собою домовилися, то які ще можуть бути сумніви? (Звісно ж, сумніви все одно будуть, і об’єктивним консенсус буде лише з певним коефіцієнтом, але це краще, ніж альтернативи.)

В темному домені діють певні правила, які дозволять йому якнайдовше залишатися платформою для вільного спілкування.

  1. Учасники повинні бути професійно та морально підготовлені до участі в домені. Іншими словами, експерти повинні підтвердити свій рівень володіння темою, а ті, хто ще навчається, повинні це задекларувати. Експерти повинні бути готові взаємодіяти з позиції менторів, а всі інші — з позиції учнів.
  2. Учасники потрапляють в домен через процес відбору та перевірки рекомендацій. Випадкові люди в темному домені — це нонсенс. Гості — також. +1 до учасника на одну зустріч — так само. В ідеалі, кожен учасник домену має право аргументованого вето на додавання наступного учасника. В противному випадку, в домені можуть з’явитися учасники, які будуть заважати один одному вільно вести дискусію.
  3. Інформація потрапляє в темний домен вільно та проходить завзяту перевірку на фактичну правдивість. Інформація виходить з домену в максимально узагальненому та знеособленому вигляді, авторство інформації не приписується конкретним особам. В разі потреби, учасники домену можуть дійти згоди про оголошення певного рішення або поради від імені всього домену. Але наративи про обговорення та джерела фактів варто залишати всередині.

На завершення, наведу вам один приклад темного домену. Усім вам напевно відомо про існування Українського кібер-альянсу, але мало хто в курсі подробиць його складу та конкретних учасників. Довгий час ззовні УКА виглядав як 1–2 активісти, які виносили на публіку результати діяльності організації з мінімальною атрибуцією до конкретних груп та учасників. Згодом флешмоби УКА набули популярності та до них почали долучатися всі охочі. Але звісно ж, учасники #FRD (акції з пошуку вразливостей в інформаційних ресурсах державних органів та об’єктів критичної інфраструктури) аж ніяк не ставали автоматично учасниками УКА. Але поспішали при цьому оголосити свої знахідки, і таким чином уникали захисту так старанно створеного темного домену. Як наслідок, жоден активіст, який оголошував результати своєї діяльності поза інформаційними потоками УКА, не міг скористатися захистом темного домену — всіх їх видно як на долоні. Вони можуть сподіватися на допомогу спільноти, але не на захист теорії темного лісу. Іншими словами, вони відкриті для цілого спектру загроз, що набагато менш актуальні для учасників темного домену УКА. Які все ще мають змогу працювати у відносному затишку, транслюючи свої знахідки через напрацьовані канали зв’язку із силовими відомствами та «публічні рупори» альянсу.

Сподіваюся, ці знання допоможуть вам зорієнтуватися в інформаційному сьогоденні. Бережіться.

Більше про теорію темного лісу:

  1. The Intellectual Dark Web (IDW) and Dark Forest Theory.
    How fear of repercussions can drive meaningful interaction into private forums. https://danielmiessler.com/blog/the-intellectual-dark-web-is-a-clear-case-of-dark-forest-theory/
  2. The Dark Forest Theory of the Internet. https://onezero.medium.com/the-dark-forest-theory-of-the-internet-7dc3e68a7cb1
  3. Beyond the Dark Forest Theory of the Internet. https://onezero.medium.com/beyond-the-dark-forest-a905e2dd8ae0

Популізм, тоталітаризм та найближче майбутнє України

Або як Москва грає “в довгу”.

Тоталітаризм розпочинається із дешевого популізму. Хвиля народного піднесення приводить до влади популярних політиків, які обіцяють покінчити з корупцією. Адже у них висока мета, широка підтримка та народна любов. І все виглядає пречудово, аж ось бюджетники починають відмовлятися обговорювати владу з іноземними журналістами. Звідти вже й до блокувань в інтернеті недалеко, а далі по напрацьованому сценарію.

Ви можете витратити декілька днів, щоб розібратися в сучасних політичних та історичних тенденціях, які раз у раз проявляються в приході до влади популістів та різного ґатунку диктаторів. Я зробив це минулого тижня, і ось вам трохи моїх вражень.

Донедавна вважалося, що після досягнення країною певного рівня добробуту демократія в цій країні стає стійкою. Що після того, як народ пройде крізь усвідомлення різних режимів та дійде до ліберальної демократії, назад вороття немає. Але ж історична пам’ять слабка та легко розчиняється в пропаганді, тому подивіться навкруги.

Туреччина: Ататюрк перевертається в могилі, спостерігаючи як його батьківщина скочується в прірву ісламської диктатури. Угорщина: мовчазне прийняття режиму з відверто тоталітарними амбіціями. Польща: прихід до влади популістів, які закручують гайки емігрантам та суттєво скорочують свободи громадян. Білорусь та Росію годі й обговорювати. Але підсумок сумний: Україну з усіх напрямків оточують країни, в яких останнім часом підняв голову та набирає обертів справжнісінький тоталітаризм. Який в усіх випадках прийшов на зміну “корумпованій” демократії.

Глобальна картина ще гірша: Трамп на агітаційній кобилі із гаслом “crooked Hillary” на крупі та Джонсон із звинуваченнями Євросоюзу у викачуванні грошей з Великобританії через бюрократичну машину. Скрізь й усюди активна та голосна меншість популістів “правих” ідей приходить до влади на хвилі підтримки “простого народу”, який щиро вірить у боротьбу з корупцією.

Ці зрушення останніх років наштовхують істориків та політологів на певні думки, яких в Україні, чогось, ніц не чути. З цього можна зробити висновок, що історики у нас перевелись, а політологи зайняті виключно політичними технологіями. Або ж ще простіше — справжні науковці в цих сферах просто не мають потрібної платформи для висвітлення цих глибоко не цікавих народу проблем.

А думки цікаві, ось наприклад. Так само, як Захід за часів Холодної війни здійснював експорт демократії на Схід, так зараз Росія активно здійснює експорт тоталітаризму. Із тоталітарним режимом простіше “домовитись” — адже там є із ким домовлятись, диктатор вирішує все. І тиснути на одну людину та її найближче оточення набагато простіше, ніж на правлючу партію чи увесь соціум разом.

Але через те, що зробити це напряму дуже важко — жоден демократичний режим в одну мить не вирішить перемкнутись на диктатуру — обрано більш стратегічний шлях. По етапах:

  1. Розгорнути кампанію із звинувачень демократичного уряду в корупції. Працює скрізь і завжди: від Демпартії США до адміністрації Порошенка. Ефект передбачуваний: корумпованість чиновників це догма, відрізняється лише її ступінь, а уявленням про цей ступінь можна “погратися”.
  2. Висунути або підтримати кандидата, який обіцяє подолати корупцію та зробити країну сильною, багатою та великою. Ми зробимо це разом, Make America Great Again, Vote Leave тощо. На тлі попередньої підготовки, це неважко.
  3. Дешевий популізм перетворюється на тоталітаризм, за виключенням випадків, коли народу вдається розгледіти про-російський характер нової влади на ранніх стадіях перетворень. бігство Януковича з України, відсторонення Додона в Молдові, та сьогодення в Грузії — яскраві приклади того, як в цьому російському сценарії “щось пішло не так”.
  4. Тоталітаризм зближує Росію із її новим сателітом, перетворюючи в заручника нових економічних та військових зв’язків. Білорусь, Казахстан та інші колишні республіки СРСР є прикладами успішності такої стратегії, і в уяві Путіна такими маємо стати і ми.

Озброївшись цими знаннями, можна спостерігати глобальну картину під ширшим кутом зору та робити висновки, співставляючи події, зв’язок між якими неочевидний. Іран, Сирія та Венесуела стають ближчими та цікавішими, а на їхніх прикладах вдається сягнути глибини планів Кремля та трагічності їхніх наслідків.

Я далекий від думки, що агенти цих змін мають навіть поверхневе уявлення про те, чим нам загрожують їхні дії. Але судячи з усього, дешевий популізм вже переміг в Україні та найближчим часом нас чекає поступовий перехід до тоталітаризму. 73% — це розкручений бренд, за допомогою якого будуть закручуватися гайки та обмежуватись свободи. На перешкоді цих змін можуть стати лише екстремальний непрофесіоналізм нових чиновників та свідомість обізнаних громадян. Потенційну шкоду від цих тенденцій треба розгледіти вже зараз та розповісти про неї всім, в кого на це не вистачає знань, уваги та часу. Я вже розпочав.

Думайте і не мовчіть.