Сьогодні намагався трохи “наздогнати” новини. Навколо стільки відбувається, а я за власними справами не бачу “глобального контексту”. Не те щоб я дуже за ним сумував, але коли не розумієш жарти в закритих чатах, це трохи дратує.
Погляд зупинився на сюжеті про білоруських медійників. Які обурюються, з якою легкістю їх замінили російські штрейкбрехери. Щиро так обурюються, зі здивуванням.
І я такий, “стоп”.
Тобто ви працювали на Білоруському національному радіо та телебаченні. Вели мовлення російською мовою. Готували матеріали російською мовою. Спілкувалися із політиками та зірками російською мовою. А тепер вас дивує, що прилетіли російськомовні ввічливі людішкі та вас замінили?
Я тут трохи уточню. Я не стверджую, що це їхня провина. Звісно ж, це наслідок цілого комплексу чинників. Найвпливовіший з яких – зовнішньополітичний вектор, який чверть століття малює на мапі одна людина. Але чому вони дивуються? Чого вони чекали?
Я працюю в галузі, в якій повно “російськомовних українців”. Я живу в місті, в якому їх більшість. Я живу в країні, в якій вони при владі. Більшість з них не планують щось змінювати. Хтось із них активно наполягає на своєму праві залишатися російськомовним. Хтось виправдовується русифікацією. Хтось тихо виховує дітей в російськомовному середовищі. Адже так “склалося історично” і чомусь для них це суттєвий аргумент. Гаразд, якщо ви так любите історію, давайте я розповім вам одну.
На відміну від більшості з вас, громадян України від народження, я виховувався в російськомовній родині та ходив до російськомовної школи з об’єктивної причини – це відбувалося в Росії. (Тому коли ви натякаєте або прямо тикаєте мені, що ти, Стиран, приїхав зі своєї Буковини, тому оце намагаєшся нас усіх українізувати, згадуйте про це.) Інтегруватися та асимілюватися мені допомогли три речі: друзі, професія та, власне, Росія. Коли ти в україномовній тусовці, підтримувати “самобутність” нелегко, лексика сама “чіпляється” за тебе і розвиток відбувається непомітно. Оточіть себе українською культурою та її носіями, це перший крок. Далі, якщо ваша професія не російська лінгвістика, то англомовні джерела інформації об’єктивно оперативніші, точніші та якісніші. В кібербезпеці, наприклад, російський переклад на Хабрі це не “новості”, а “старості”. І нарешті, якщо агресія Росії, в тому числі в інформаційній площині, не є для вас подразником, то ніякі ви не “двомовні” або “російськомовні” українці. Ви – типова совєцька людина з українським паспортом. Можете далі не читати.
Ніщо не робить російську інформаційну війну такою ефективною, як послуговування російською мовою в побуті громадянами країн в зоні геополітичних інтересів РФ. Білорусь – дуже яскравий цьому приклад. І допоки більшість урбанізованого населення України зберігатиме російськомовність, шансів звільнитися від згубного впливу імперії в нас не буде.
Якщо ці рядки переконали хоч когось, почніть з малого. Припиніть читати російською. Український переклад зараз на піку, наукпопом завалені полички крамниць, художка потроху наздоганяє. Якість – досить пристойна, а в середньому вища ніж російська в силу меншої “ширпотребності” українського друку. Не можете знайти українською, читайте оригінали чи переклади англійською. Це не так важко, як вам здається. Я ізолював себе від друкованої російської дуже давно, ще до війни, і не пошкодував жодного разу. Коли досягнете першого результату, повертайтеся, я підкажу наступні кроки.
Якщо в якийсь момент закрадеться думка типу “ну його, це дуже важко, я не зможу”, згадайте мою історію. Людина, яка була вихована російською, до 15 років не чула рідної мови, до 18 нею не користувалася, до 22 нею не читала та не писала нічого крім підручників та конспектів, змогла.
І головне: це не ідеологія, не прояв громадянської позиції, та не політична воля. Я занадто старий та цинічний для цього, може колись розповім докладно. Це елементарний аналіз поверхні атаки та моделювання загроз. Дуже важко хакнути мозок людини, яка користується іншою мовою. Вони це знають, а ви, напевно, про це здогадувались. І я не второпаю, чому дивуються білоруські медійники.
