Цей пост підсумовує ланцюг твітів, в якому я стисло переказав лекцію полковника фінської розвідки за посиланням. Це відео це такий собі дайджест аналізу російської зовнішньої політики з точки зору теорії стратегічної культури.
Найбільше росія боїться загарбання. Це її історична пам’ять. Бо росію завойовували: монголи, поляки, шведи, французи, німці тощо. Росіяни знають і пам’ятають як це бути загарбаними. І найчастіше їх загарбували європейці. Тому вони їх бояться.
Ще росія боїться хаосу. Щоразу після загарбання росія впадає в хаос: від великої смути до лихих дев’яностих. Росіяни вважають причиною хаосу дев’яностих демократію, а демократизацію та розвал союзу вони вважають загарбанням з боку НАТО. Це вже не історична пам’ять, це свідчення очевидців крізь призму пропаганди та знов ж таки історичної пам’яті.
Виходячи з цих факторів стратегічної культури, росія будує свій захист. Захист проти загарбання та хаосу, який росія перевірила кілька разів протягом століть, це сильний лідер на чолі сильної армії. Така державна система рятувала росію раніше, вони в неї вірять. Тому коли в них є цар та армія вони ненадовго припиняють боятися.
Але будь-яка подібна тоталітарна система деградує, бо не може працювати над помилками. Начальнику не потрібен компетентний підлеглий, йому потрібен вірний. Тому державна система дуже некомпетентна. Це ускладнюються ще й тим, що головною винагородою за служіння царю (князям, боярам тощо) в росії є право на певний рівень корупції. Тобто можна красти, але є певні правила: скільки можна красти та в кого красти не можна.
Хто краде забагато або в неправильних людей того карають. А хто краде відповідно до статусу та дотримується правил той процвітає. Отже, в структурі є цар, князі, бояри та воєводи. Всі дотримуються правил, а хто ні – того на кол.
Народ або середній клас в російській державній системі це смерди та холопи. Вони посідають найнижчу ланку та радіють що нема хаосу та ніхто їх не завоював. Вони буквально відмовляються від політичної ролі в суспільстві на користь царя, щоб був мир та не було хаосу. І вони за це вдячні царю й армії.
Якщо в системі раптом щось не так, то винен хтось з князів або бояр, бо цар бездоганний і ніколи не помиляється. А бояри можуть. Тому бояри часто стають жертвами, що їх кладуть на вівтар збереження бездогнності царя.
Брехня в системі це нормальне явище. Особливо коли вона спрямована назовні системи. Говорити правду це не чеснота, а дурість та слабкість. Ворога можна обманювати, бо він ворог. Інакше він загарбає або буде мати більше шансів на загарбання. Від правди ж один хаос – ота ваша Гласность бачите до чого довела.
Навіть якщо цар бреше народу, то це вважається нормально. Бо це не брехня, а тактична правда. Так, більшість розуміє, що їм брешуть, проте прикидаються що вірять. Тому що цар бреше, щоб досягти якоїсь мети, а мета царя це щоб не було хаосу та перемога над ворогами. А отже цар бреше на благо росії. Іншими словами, цар мудрий і він знає шо він робить. І якщо народність не розуміє мету царя, вона толерує його методи, зокрема брехню. Це частина російського соціального договору.
Корупція та брехня на фоні тотального контролю над доступом до інформації це страшна сила. Але й вона не абсолютна. Деколи в царя просідає рейтинг і йому потрібна перемога. А для цього потрібна війна. Але це нічого страшного, бо навколо вороги й всі хочуть завоювати росію. Це буквально основна національна ідея росіян: ми постійно в облозі, нас постійно хтось хоче завоювати культурно та територіально. Зараз цей ворог – колективний Захід, а у військовому сенсі – НАТО.
Сподіваюся тепер ви можете оцінити зовнішню політику росії з точки зору теорії стратегічної культури. Причини нападу росії на Україну стають більш логічними. Продовжуємо.
Страх – це головний культурний рушій стратегії російського імперіалізму. Російська метрополія не має природних кордонів на Заході. Відсутність природних перешкод неодноразово використовували проти росії різні європейські імперії. Внаслідок цього в росії виробилася потреба мати великий стратегічний простір на Заході, щоб мати змогу зупинити там ворога у разі загарбання.
Росія та її армія завжди були, є, та й напевно завжди залишаться технічно відсталими. Тому стратегічні акценти росія робить на масу та простір, а не на ефективність, швидкість розгортання, інтенсивність тощо. Так, є війська спеціального призначення, але це показові виключення. Щоб зупинити загарбання, росії треба багато місця та багато м’яса й заліза.
Щоб мати більше стратегічного простору, росія в різні епохи захоплювала якомога більше територій. А що не могла або не хотіла наразі захоплювати, то розхитувала: створювала гарячі точки та анклави сепаратизму. Ідіотів та зрадників підтримати росію завжди вистачало, а в секретної поліції завжди були напрацювання. Так створювалися достатні буферні зони для майбутньої можливої оборони, а також приводи для розміщення контингентів військ й розвідувальних станцій.
Невміння нормально захиститися та історичний страх загарбання зробили основною стратегією росії окупацію та дестабілізацію якомога ширшого поясу впливу навколо себе. Формат цього поясу змінювався від колоній до союзних республік, до країн Варшавського договору, до митного союзу.
Найвразливішим шляхом на московію (метрополію російської імперії) з найбільш загрозливого напрямку (Заходу) завжди є Україна. Втрачати Україну аж ніяк росії не можна, тому що від неї до москви ніч на потязі. То саме стосується Білорусі, проте з нею історично менше проблем.
Тому Україні в російській стратегії завжди виділялося спеціальне місце. Історія, ідеології, міфи про братерство слов’янських народів – все це просто інструменти: балачки мислителів, які ставилися на озброєння царем та системою для приєднання та утримання колоній.
До речі, цей своєрідний природний відбір (щоправда, мемів, а не генів) зрештою призвів до того, що в російській культурі залишилися лише ті артефакти, що підкріплюють російський імперіалізм. Слов’яни повинні бути разом. Російська армія врятувала Європу від нацизму. росія ніколи ні на кого не нападала (бо ж сильний ніколи не нападає першим). Меми та ідеї, які не підтримують імперську ідею, просто вимерли.
Все це дуже цікаво та багато чого пояснює. Проте навіщо це знати нормальним людям? І головне: як це може допомогти перемогти росію? Зачекайте ще трошки і ми до цього дійдемо.
З огляду на все сказане, виглядає так, що найвеличнішим піком російської імперської величі є Карибська криза, коли майже вдалося розмістити ядерні ракети аж на Кубі. А найганебнішим фіаско та найнижчою точкою занепаду є Революція гідності, коли навіть “братська” Україна подолала імперську гравітацію та записала прагнення до вступу в НАТО в свою Конституцію.
Саме це мав на увазі путін, коли казав про найтрагічнішу геополітичну катастрофу XX століття. З точки зору російського імперіалізму він абсолютно правий. Стрімкий занепад та повне фіаско і навіть без великої загарбницької війни з боку НАТО – що може бути принизливіше для російської імперської ідеї?
Підсумуємо. росія зараз на історичному дні. НАТО під боком, міф про технологічну армію розвінчано (хоча вона все ще й велика), а за «сильним» царем збирають фекалії, щоб ніхто не дізнався з них що він важко хворий.
Думаю, тепер майже очевидно, як розхитати росію, система якої тримається на міфі про сильного царя та сильну армію. Власне ці міфи й треба розвінчати.
Звертаю увагу: не міф про справедливого царя, а саме міф про сильного царя. Бо міф про чесного та справедливого царя щосили намагаються розвінчати всілякі російські опозиціонери і роблять це з від‘ємною ефективністю. Бо розкриваючи росіянам очі на правду вони систему не розхитають. Як ми вже з’ясували, росіянам не потрібна правда, вони вище цього. Росіянам потрібні сильні цар та армія і щоб порядок був.
Щобільше, так російські опозиціонери самі себе дискредитують в очах росіян. “Дивіться, кричать вони, цар у вас краде! І бояри теж!” А росіяни крутять пальцем біля скроні: “І що? Так зажди було. Ви, опозиціонери, що, не руські?”
От якби хтось крав більше, ніж дозволено, як Ходорковський, тоді це так, порушення правил. А якщо князі крадуть менше за царя, бояри менше за князів, воєводи менше за бояр, то це завжди так було, ви що історію не вчили? Росіяни взагалі то дуже консервативна нація.
Тому розхитати росію правдою навряд чи вдасться. А от дискредитувавши царя та/або армію – цілком. Союз розвалився не тому що росіяни слухали на кухні BBC, а тому що велична та непереможна армія росії отримала п*зди в Афганістані, а радянське технологічне диво викликало чорнобильську катастрофу.
Тому правда тут не ціль, а засіб. Правда про злидні, корупцію, брехню влади тощо нікого з росіян не цікавить. Правда про немічність царя та некомпетентність армії – дуже навіть цікавить. Ось на ній варто було б зосередитись.
Є ще нюанси, адже в росії завжди про запас є пару претендентів на трон. Вони мають бути бездоганними героями, які вийдуть на сцену під оплески царю, що йде на покой, та забезпечать його захищену старість. У відео фінського розвідника є імена та ролі конкретних претендентів. Над їхнім розхитуванням авансом треба замислитись усім, хто хоче перемогти російську корумповану тоталітарну систему. Тому що змістивши одного царя цієї мети не досягнути: в росіян завжди є резерв.
Проте з цими спадкоємцями є трохи іронії. Відео записане чотири роки тому, коли один із них вже був герой росії і його «законсервували» в адміністрації безпроблемного регіону до 2024 року (коли путін ніби то може піти на пенсію). А ось другий був головою МЧС і йому лише планувалося стати героєм та посісти місце другого претендента. Але ось буквально минулого року він розбився намагаючись когось там врятувати. Щось пішло не за планом, тому місце дублера спадкоємця поки що вакантне.
Далі якщо дозволите я трохи поспекулюю на найулюбленішу тему зрадофілів, точніше на дві: Німеччина та Франція. Багатьом неочевидно, чому після всього того, що зробила з Україною росія, ці дві країни все ще налаштовані до агресора занадто дружньо та не дуже поспішають на нього тиснути.
Уважний читач здогадається про причини самотужки, адже, як вже було сказано, Німеччина та Франція в різні епохи… завойовували росію! А разом з нею – всю Європу. А потім отримували від росії бамбулей, тобто давали росії змогу врятувати Європу від себе. Таким чином вони вклалися в розробку російської культурної стратегії як ніхто інший: виробили в росії месіанський комплекс рятівника Європи від неї самої, а у собі – своєрідний комплекс провини.
Це може звучати як сюр, але я майже впевнений, що з точки зору теорії стратегічної культури, це одне з пояснень такої їхньої поведінки. Яка може здаватися абсурдною іншим країнам та націям. Проте вона виглядає більш раціонально, ніж поведінка росії.
Але повернімося до перемоги. Всі заклики країн з комплексом винного дати путіну шлях зберегти лице – це пряма допомога ворогу. Знищити лице путіна, повністю дискредитувати царя, – ось це один з можливих способів перемогти росію. Звісно, це теорія, але в неї хороший послужний список застосування на практиці.
Інший спосіб – це знищити армію. Звучить банально, але крізь призму теорії стратегічної культури виглядає так, що знищити її потрібно лише морально. Вибивши з-під російської імперської тоталітарної системи другу ногу, цілком можливо зруйнувати її повністю.
Наголошую: не перемогти в росії корупцію, як ото мріє навальний. І не демократизувати росію як то мріють російські ліберали. Бо перше – безглуздо, це нічого не змінить, адже толерантність до корупції в росіян просто тотальна. А друге навряд чи можливо, адже єдиний період демократії в росії у населення чітко асоціюється з хаосом.
Тому дискредитація сили царя та його армії це найефективніша можлива стратегія. Якщо росії вдасться зберегти лице царя та достатньо потужну армію, перемогу досягнуто не буде. І на Україну та Європу чекатиме наступний приступ історичного реваншизму росії щойно вона оговтається та перегрупується.