Відгук на книгу “Red Team – How to Succeed By Thinking Like the Enemy” by Micah Zenko

Кілька місяців пройшло з того часу, як я прочитав цю книжку, і я нарешті дозрів до написання ревю. Цей час я використав для того, щоб обговорити отримані концепції із колегами та протестувати кілька трюків на практиці. Як ви зараз зрозумієте, мені був потрібен час на те, щоб поредтімати зміст цієї книжки 🙂 Результатом я більше ніж задоволений, тому готовий ділитися відгуком.

Red Team book cover

Книга “Red Team – How to Succeed By Thinking Like the Enemy” by Micah Zenko – це публіцистична праця, зразок доброї журналістики, в якому автор досліджує нашу професію та робить цікаві висновки. У книгу увійшли історичні сюжети, пряма мова патріархів цієї професії, та роздуми, аналітика й узагальнення самого автора.

Серед найважливішого у книзі можу назвати широке узагальнення дисципліни редтімінгу, яке охоплює усі його прояви: бізнесовий воргеймінг, стратегічний альтернативний аналіз, політичний та військовий редтімінг та звісно ж пентести та інші хакерські забавки. Для прикладу, починає Міка із препарації ролі “адвоката диявола” в адміністрації Ватикану, а у якості одного з найбільших провалів редтімінгу наводить недостатню увагу до альтернативних теорій під час підготовки другої іракської війни. (Як ви пам’ятаєте, привід для вторгнення – наявність в режиму Саддама Хусейна зброї масового ураження – так і не підтвердився.)

Протягом книги Зенко аналізує підхід до редтімінгу не лише в пентестах, але й у розвідувальній та контррозвідувальній діяльності, під час підготовки до військових операцій, та протягом розробки програм охорони здоров’я всесвітнього масштабу – список можна продовжувати. Усі прояви редтімінгу автор об’єднує спільною методологією, але жахатися цього слова не потрібно. Адже вона настільки високорівнева, що скоріш підкреслює недоцільність використання в редтімінгу методологій у звичному розумінні цього терміну.

Основна ідея редтімінгу – це альтернативний (або конкурентний) аналіз наявних даних та інформації, тобто виклик статус кво. Таким чином, редтімати можна все, що завгодно: стратегію, продукт, теорію, ідею тощо. І залежно від важливості та цінності об’єкту редтімінгу масштабуватиметься важливість цієї вправи. Це ми знаємо з практики – неважливому бізнесу чи стартапу в перший рік пентест не потрібен.

Ще ми знаємо, що редтімер нікому не спрощує життя. Це отой ніколи ні з чим не згодний член команди, який завжди ставить все під сумнів та до всього ставиться скептично. У редтімінгу як професії це робиться свідомо та послідовно. Успішне доведення альтернативної теорії демонструє неспроможність оригінальної теорії. А безуспішне – навпаки, підтверджує статус кво та підкріпляє його аргументами. У одному з випадків успішного редтімінгу, червоній команді поставили на меті довести, що новозбудований в Ірані секретний об’єкт не є фабрикою зі збагачення урану. Після тижнів блискучого конкурентного аналізу аналітики дійшли висновку що єдиним альтернативним поясненням цього будівництва є спроба Ірану дезінформувати ЦРУ, тобто переконати в тому, що це таки фабрика зі збагачення урану, коли насправді це не так.

Стилістично, за виключенням одного мінусу – автор часто повторює ті самі речі різними словами – книжка дуже сподобалася. Приємно читати про твою улюблену справу, особливо фрагменти, написані зі слів визнаних експертів у цій професії. Діно Дай Зові, Джейсон Стріт, Дейв Кеннеді, Кріс Нікерсон та ще ціле сузір’я відомих хакерів, які діляться своїм поглядом на індустрію та критерії успішності в ній – це вам не мемуари Митника, Сноудена чи ще якогось невдахи. Це реальне м’ясо з окопів, до якого іншим маршрутом шлях іде через десятиліття практики, повної провалів, стресу та решти супутнього нашій справі шарму.

Я раджу прочитати це кожному, хто вважає себе спеціалістом з наступальної безпеки. Єдине, що мене непокоїть, це як щільно ідеї твору перегукуються із моїм власним досвідом та поглядами на професію. Тому, якщо після прочитання матимете альтернативну теорію – буду радий подискутувати. Ми ж бо хакери, чи де?

Стівен Пінкер «Просвітництво сьогодні»

Це, без перебільшення, найкращій наукпоп, який я читав за останні кілька років. Якщо дуже коротко, це потужний антидот проти культурного песимізму, тоталітаризму, забобонів, магічного мислення та інших проявів невігластва. Не тому, що автор звитяжно доводить свою правоту. А скоріше тому, що він методично та поступово вибиває підґрунтя з-під сучасних міфів, наводячи дані та історію їхньої зміни.

Я не буду наводити приклади суджень та висновків, бо вже й так заплямував ними френдстрічку всім друзям. Краще, я поділюся тим, що найбільше вразило мене у стилі. Пінкер вміє просто та доступно викласти досить складні концепції. Деколи я, прочитавши абзац про когнітивну психологію, квантову механіку чи мультивсесвіт, робив крок назад та думав про себе: якби я не читав томів літератури, яку він щойно підсумував одним абзацом, чи зрозумів би я його думку? І з подивом усвідомлював, що так, зрозумів би. Здатність сформулювати надскладні філософські та наукові концепції за допомогою загальнодоступних метафор – це найвищий рівень майстерності нехудожнього автора, і Просвітництво сьогодні нею просто фонтанує.

Ще одна особливість – це викладення у манері безперервного внутрішнього діалогу, який тримає у фокусі за допомогою влучного застосування іронії, сарказму та абсурду. Блискуче почуття гумору тримає вас в тонусі, а тим часом непомітно підкрадаються дані. Ціла купа фактичних, перевірених та візуалізованих даних. З досліджень та опитувань, ще й в хронології. У вас сумніви? Звісно ж, автор це передбачив, на наступній сторінці їх буде розвіяно наступною порцією даних. Ви вважаєте, що дані – це не достатній аргумент, адже мова йде про етику, мораль та віру? О, вам буде дуже важко дотримуватися цієї лінії захисту. Пінкер м‘яко, жартівливо та ненав‘язливо викладе перед вами аргументи, а далі все залежить від вашої спроможності дати їм раду.

Щоб зорієнтуватися у сучасному світі, ви можете витратити роки на вивчення матеріалу з найрізноманітніших галузей знань, який став основою цього твору. А можете прочитати одну книжку. Вибір за вами.

Waking Up – посібник з духовного життя без віри

Короткий діалог із читачкою в Facebook нагадав мені, що я жодного слова не написав про цю чудову книжку. Виправляюся.

Книга Сема Гарріса Waking Up – це посібник з духовного життя без віри. Для багатьох ця фраза позбавлена сенсу, адже в східнохристиянський традиції духовність та церква споріднені, а подекуди тотожні поняття. Але взагалі це не так. Духовність не просто можлива, вона продуктивніша без віри, релігії або будь-якої іншої догматичної системи цінностей, яка базується на одкровеннях, дивах чи інших бездоказових явищах.

Книжка написана для людей, які з різних причин не готові вірити в надприродне, але розуміють, що сучасній людині та цивілізованому суспільству потрібна певна морально-етична система. Саме таку систему, ґрунтуючись на здобутках науки, філософії та медицини, пропонує автор.

Waking Up book cover

Базовим принципом є прагнення до зменшення непотрібного страждання свідомих істот у всесвіті. Звідси випливають певні нюанси. Адже страждати можуть лише істоти, певною мірою наділені свідомістю. А свідомість (не плутати з інтелектом) – саме по собі явище дуже цікаве та не дуже досліджене. Також, деяке страждання важко мінімізувати з об’єктивних причин, і тут закрадається питання, чи не практичніше буде натомість прагнути до збільшення вселенського добробуту або щастя. Саме цим роздумам присвячена велика частина твору.

Основною духовною практикою автор рекомендує медитацію. Вдумлива (mindful) медитація, знов же таки, не має прямого стосунку до буддизму чи інших релігійних течій, які її використовують. Це просто ще один стереотип. Так само як релігія не має ексклюзивного права на мораль, так і східні монахи не мають авторських прав на медитацію. Але ця практика, хоч ми й лише розпочинаємо її наукове дослідження, очевидно наділяє своїх майстрів здатністю до духовного збагачення без необхідності бездоказової віри.

Загалом, Waking Up це книга поза атеїзмом, але звісно, певний вплив поглядів автора відчувається. (Сем Гарріс – один з “чотирьох вершників неоатеїзму”). Однак, атеїзм не є головною темою твору, тому не думаю, що освіченим вірянам варто її ігнорувати. Якщо ваша віра метафорична, а не фундаментальна, то скоріш за все ви винесете з тексту цінні знання.

Логічним продовженням книги є однойменний мобільний додаток та подкаст Гарріса Making Sense (що раніше теж називався Waking Up). Сем один із найрозумніших людей на планеті, до того ж непоганий інтерв’юер, тому зайвим знайомство з цими матеріалами точно не буде. А ось долучатися чи ні до аудиторії одного з найвідоміших популяризаторів ідей Просвітництва – то вже вам вирішувати самостійно.

Кіно не сподобалось: книжка краще

Цей допис теж з архіву. Під час карантину саме час присвятити більше часу читанню та кінематографу, тому я думаю, вам це може бути цікаво.

Цей допис теж з архіву. Під час карантину саме час присвятити більше часу читанню та кінематографу, тому я думаю, вам це може бути цікаво.

Кіно не сподобалось: книжка краще.

Твій претензійний друг-інтелектуал.

Чи часто ви стикаєтесь з цією фразою? Відчуваєте deja vu? Чули таке від інших? А колись самі таке говорили? Пристебніться, адже це одна з найбільших дурниць і мова піде про особливості роботи вашого мозку 🙂

Спочатку моя особиста думка. Зазвичай так говорять люди, які хочуть похизуватися рівнем інтелекту. На превеликий жаль, відсоток населення, який регулярно читає книжки, невпинно зменшується. Тому, чого б не зарисуватися перед колегами, друзями або підписниками в Facebook? Так, читав. Так, сподобалось. Так, більше, ніж кіно.

Але ось в чому полягає науковий бік питання: насправді, інакше бути не може. Екранізація не може сподобатися нам більше, ніж книжка, за якою вона створена. Це особливості когнітивних процесів в нашому мозку, які відбуваються під час читання книги або перегляду кінострічки.

Читання – це процес “асинхронний”, він відбувається “з нашою швидкістю” і використовує нашу уяву. Під час читання ми обираємо голоси, якими в нашій голові лунають діалоги головних героїв. Ми на свій розсуд розподіляємо увагу між уривками тексту, адже наш інтерес щодо опису пейзажів, наукових явищ та політичних інтриг може бути різним. Ми сприймаємо статичні рядки тексту, – споживаємо описи дійових осіб, слідкуємо за розвитком їхніх стосунків та сюжетних ліній, – але самостійно заповнюємо “пробіли” динамічними подробицями. Читання – це процес з неповною інформацією, в якому читач бере безпосередню участь, наповнюючи створений автором “кістяк” плодами власної уяви.

Коли ж ми переглядаємо кінострічку, роль нашої уяви різко зменшується, адже ми фактично спостерігаємо за результатом роботи уяви режисера, сценариста, та решти митців, які взяли участь у створенні фільму. І якщо попередньо ми прочитали книжку, то відчуття розбіжності в нашій та їхній уяві поглине нас з перших хвилин та не відпустить до появи титрів. А згодом ми зробимо висновок, що фільм нам “не сподобався”. Тому що, уявіть собі, наші власні фантазії подобаються нам значно більше за чужі.

Тобто, це не означає, що фільм поганий, або що книжка занадто хороша. Це означає, що ви розчаровані. І, на жаль, це природно. Дізнавшись про це, я взяв за правило, що перегляд екранізації треба відкладати якомога надовше після прочитання книжки. Або й взагалі обирати щось одне: або прочитання оригіналу, або перегляд екранізації. Але ще краще, на мій погляд, – читати книжку після перегляду екранізації.

COVID-19 як приклад “чорного лебедя” та відгук про книжку Range by David Epstein

Цей новий коронавірус – ідеальний приклад “чорного лебедя”. То може варто дослухатися до експерта з чорних лебедів?

Ethics of Precaution

Взагалі, вибачте мій цинізм, та я поки що від цієї пандемії бачу більше плюсів, ніж мінусів.

Скоріш за все, цей вірус не призведе до нашого вимирання. Та дасть зрозуміти, що на нас чекає в разі винайдення… ой вибачте, виникнення вірусу, схожого за темпами поширення, але зі смертністю, скажімо, як в Еболи.

На прикладі цієї пандемії ми маємо шанси навчитися та привчитися реагувати на більш загрозливі пандемії майбутнього. Уряди мають усвідомити, що “немає книжки як працювати під час коронавірусу” це галіма відмазка. А організаціям варто нарешті навчитися використовувати сучасні технології для забезпечення продуктивної дистанційної роботи. Тому що, якщо в невідворотності якоїсь з загроз можна бути впевненими, то це вона.

Range book cover
This pic is clickable.

Особисто я зробив цікавий висновок: під час системної кризи треба слухати не політиків та не експертів в предметній області. Набагато практичніше дослухатися до соціологів, спеціалістів з аналізу даних та “інтеграторів” або так званих “лис”. На відміну від “їжаків”, які поглиблюють експертизу в одному напрямку та стають справжніми асами у своїй спеціалізації, “лиси” утримують в полі зору якомога ширшу сферу знань, що простягається над десятками спеціалізацій, але заглиблюються лише в одну. Таким чином, маючи поглиблені знання, скажімо, в нейробіології чи безпеці програмного забезпечення, “лис” буде цікавитися історією, мистецтвом, прикладною психологією, нумізматикою доколумбової Америки та перебігом австралійського чемпіонату з регбі. У цей спосіб, “лис” матиме всі напрацювання та метанавчики експерта в певній галузі, та матиме змогу творчо екстраполювати їх на десяток інших сфер.

Щось я трохи заглибився, тому давайте вважатимемо цей пост рецензією на книжку, яку я прочитав нещодавно. Цінність цих ідей важко переоцінити і я дуже шкодую, що не зустрів щось подібне у 25-30 років. До речі, часу в нас тепер на читання має бути трохи більше, тому готуйтеся до збільшення кількості книжкових відгуків в цьому блозі.