В Даркнеті виставлено на продаж базу даних українців та стверджується, що це клієнти ПриватБанку – найбільшого банку в Україні. В мене є сумніви, щодо правдивості цієї інформації.
Як і більшість українців, я не великий шанувальник ПриватБанку, але в цій історії, мені здається, є занадто багато фактів, що вказують на спробу продавця вкраденої бази даних ввести нас в оману. По-перше, компіляції баз даних, що вже витекли раніше, продаються зараз на кожному кроці, і це може бути ще один такий випадок. По-друге, ці дані цілком можна було скомпілювати з баз, які продає на форумі той самий персонаж, адже серед них є БД українських паспортів, транспортних засобів та інших пов’язаних даних.
В дійсності, малий та середній бізнес економлять на безпеці, тому впровадження відеонагляд було зумовлено ризиками крадіжки товару. NBB стверджує, що відеозаписи в жодному разі не використовувалися для оцінки поведінки та продуктивності працівників. Щобільше, представники регулятора протягом розслідування жодного разу не навідалися в офіс компанії, отже робили висновки виключно зі слів третіх осіб.
Що буде далі покаже апеляція. Я згоден, що покарання непропорційне порушенню, та й факт порушення для мене виглядає дуже примарно. Далі буде.
Телеграм це не месенджер, а соціальна мережа. Однією з його соціальних функцій є рекомендація “подружитися” користувачам, які знаходяться поруч. За допомогою цієї фічі неважко визначити місцерозташування Telegram-юзера. Я рекомендую вимкнути доступ Телеги до геолокації на рівні ОС смартфона.
Вразлива функція називається People Nearby, вона дозволяє користувачам Telegram знаходити один одного в реальному світі. На двох смартфонах робляться два незалежні запити на дані геолокації, результати відправляються на сервер. Якщо користувачі знаходяться на короткій відстані, їм пропонують додати один одного до контактів.
Після посту про Signal та Telegram надійшло багато відгуків. Приємно чути, що Signal справді популярний, це надихає. Місцями було навіть кумедно – поспілкувався з кількома фанатами Павла Дурова. На жаль, було й трохи неприємного, наприклад чергова хвиля русофілії. У стилі, мовляв, роль Кремля в негараздах України перебільшена і таке інше, ну ви в курсі. Але, завдяки надійній роботі кнопки Ban from Page, тепер все у повному порядку.
Та найпоширенішим, звісно, був скептичний настрій читачів щодо джерел фінансування Телеграма та Сігнала. Я не вірю, що грошові потоки завжди визначають характер організації та поведінку її керівників. Існують зрілі та випробувані часом системи внутрішніх контролів, які можуть впоратись із впливом і бабла, і великого бабла. Але скепсис зрозуміти можу, адже дивіться, як ці контролі обхезались у випадку Facebook та Google. Signal та Telegram, звісно, до технологічних гігантів далеко, але нумо розберімось, звідки вони фінансуються.
У зв’язку з довгоочікуваним баном Дональда Трампа у Твіттері та Фейсбуку, з усіх боків чути голосну критику в бік цих компаній. Дехто навіть звинувачує їх в порушенні свободи слова, право на яку гарантується Конституцією США. Більш обізнані в курсі, що Перша поправка стосується відносин між державою та громадянином, а не між користувачем та постачальником послуг. Але наполягають на тому, що знеплатформлення (класне слово, здається, я його вигадав) політиків та суспільних діячів все одно свободі слова шкодить. Я приєднуюся до когорти критиків: я теж вважаю, що соцмережі вчинили неправильно. Бо забанити Трампа треба було ще два роки тому.
Пояснити, чому Твіттер та Фейсбук цього разу все роблять правильно дуже просто. Треба просто згадати, навіщо нам свобода слова. В демократичному суспільстві свобода слова потрібна для того, щоб зберегти умови для цивілізованої дискусії та не вдаватися до насильства. Якщо свободу слова обмежити, суспільний діалог порушиться і за деякий час призведе до насильницьких дій, наприклад революції. Але якщо усім верствам суспільства, а особливо меншинам, надавати змогу висловлювати свої позиції та аргументувати їх, то є шанс на конструктивний діалог та довготривалі поступ, мир та добробут. Звісно, це не виглядає, як ідеальна модель суспільства, але це найкраще, що нам поки що вдалося вигадати – ну ви в курсі.
Знаючи, навіщо нам свобода слова, дуже просто переконатися, що вона не поширюється на мову ненависті (hate speech) та інші прояви насильства. Заклики до насильницьких дій не можуть користуватися привілеєм свободи слова. Адже мета свободи слова якраз в уникненні насильства.
Це просто, раціонально та логічно. Саме тому це багато кому не подобається. Можна вести полеміку навколо цього скільки завгодно, але якщо спілкуватися конструктивно, то так чи інакше приходимо до цього висновку. Насилля це погано. Діалог це добре. Свобода слова захищає діалог. Заклики до насилля це не діалог.
