Категорія: Психологія

Цікавий мем перекочував з російського інтернету в український і моментально завірусився. Бо він самоіронічний, саркастичний та абсурдний одночасно, а це рецепт успіху. Ви напевно і самі бачили веселі картинки, на яких прибиральники, селяни та алкаші жваво обговорюють підрахунок голосів на виборах президента США.

Я б не звертав на це вашу увагу, якби не одне але. Цей мем – своєрідне втілення містечкової обмеженості, до якої так мріє повернути нас “старший брат”. Мовляв, нефіг вам, хахли, мріяти про причетність до глобального політичного контексту. Не доросли ви до обговорення культурної кризи ліберальної демократії. Куди вам до Штатів. Вони ого! А у вас президент клоун.

Останній аргумент я проігнорую, бо в Штатах з цим ситуація не ліпша. Але знаєте що, краще вже комік, ніж колгоспник або чекіст. Але повернімось до подій в Штатах і чому це важливо для України.

Почну з того, що США це така собі лабораторія з досліджень сучасного демократичного суспільства. Це, на щастя або на біду, найдемократичніша країна сучасності. Європейські демократії скоріше наслідують її приклад, трохи адаптуючи лібертаріанський стиль американців своїми соціальними гарантіями. Але загалом, якщо сучасні ліберальні демократії розмістити на спектрі від “дофіга демократії” до “трохи менше демократії”, то Штати будуть ну дуже зліва.

Якщо ви розумніші за поділ людей на “правих” та “лівих”, і слова демократія та лібералізм сприймаєте в їхніх оригінальних значеннях, для вас напевно очевидно, що я маю на увазі. Світ поділений на цілком конкретні культурні регіони, або цивілізації. Якісь із них ліберальніші, якісь тоталітарніші, і між ними точиться неперервна ідеологічна боротьба. Хід історії демонструє, що з часом країни стають вільніші та демократичніші, зокрема тому, що багатішають та стають освіченішими. Порівняйте Китай зараз та за часів Мао. Або арабські країни сьогодні та 20 років тому.

Та що там казати, навіть сучасна Росія, прости Господи, зараз переживає не найтоталітарніший свій період. Інша справа, що керують нею відверті тоталітаристи, і не в останню чергу через мовчазну згоду електоральної більшості. Ну а згода ця досягається різними шляхами. Ну, наприклад через пропаганду. Тому що для того, щоб народ не хотів вліво по демократичній шкалі, треба його переконати в тому, що йому туди не треба. Хтось, типу Польщі чи Угорщини, стає в цьому процесі жертвою правого популізму й осідає десь дуже справа, але все ще в рамках демократичного спектра. Типу демократія, хоч і не дуже ліберальна.

Але пацакам туди не треба – рано ще, або взагалі. І Російський уряд дуже наполегливо цю ідею культивує. Як наслідок, в РФ та російськомовному інфопросторі взагалі слово “лібералізм” вважається лайливим. Дідько, там навіть є “Ліберально-демократична партія Росії”, яка, на чолі зі своїм незмінним лідером Жириновським, є абсурдною пародією на цю назву. І одним із неприємних наслідків постімперського впливу російськомовного середовища є те, що Україна також є жертвою цієї пропаганди. Нічого вже не зробиш, культурні зв’язки нікуди не ділися, двомовних та російськомовних громадян України все ще вистачає, отже і наші цивілізаційні кордони все ще десь всередині, а не ззовні кордонів державних.

Однак, Україна неодноразово заявляла про свій намір підтримувати статус вільної (тобто ліберальної) демократичної країни. Відтак, на її долю неодмінно впливають бурління фекалій американського політикуму. Мало того, через свою геополітичну роль, Україна це суттєвий пункт порядку денного американського політичного дискурсу. Тут немає чим пишатися – краще бути, наприклад, Новою Зеландією, не мати дурнуватих сусідів, та не фігурувати в президентських дебатах у США. Але вже як є.

Те, що відбувається в США, впливає на весь вільний світ. З різних причин, починаючи від банальної системи колективної оборони, без якої ЄС розвалиться за лічені роки, і закінчуючи колосальним впливом американського культурного експорту. Але справа навіть не в цьому. Звузивши все до банального самоусвідомлення людини як члена соціуму, громадянина, носія цивілізаційних цінностей, дуже просто визначитися, хто ви є. Наприклад, мешканка Козятина, українка та європейка, що переймається кризою світової демократії. Доля якої, можливо, от просто зараз вирішується у Сполучених штатах.

Тупо вважати людей дурними лише тому, що вони не знають того, що знаєте ви. Тим більше якщо вони думають інакше. Всі люди просто фізично не можуть одночасно дійти всіх правильних висновків з усіх питань. Хтось обов‘язково буде гальмувати, а хтось забіжить наперед.

Особливо коли мова про різні світогляди (прогресивні/консерватори), різні вікові категорії, різні рівні освіти та урбанізації, різні матеріальні умови тощо. Не можна одразу дати всі знання всім людям, адже знань дуже багато, а в людей різний об‘єм часу на їхнє вивчення.

Можна звісно апелювати до середньої освіти, бо вона в нас типу обов‘язкова та супер доступна. Але всі ми прекрасно знаємо, що її якість також не рівномірна, і це ще м‘яко сказано. Перша ідея, яка спадає на думку – це обмін знаннями в соціальних медіа, але зараз це не працює.

Кончений Facebook (який типу в топі), завдяки «геніальному» баченню Марка Цукерберга та Шеріл Сендберг, пріоритезує не цікаве та пізнавальне, а те, що чіпляє природно. Тобто те, від чого або страшно, або зле. Правдивість даних цінності для їхньої бізнес-моделі не складає, тому соцмедіа для нормалізації рівня знань не підходить.

Це звісно дивно чути від мене, але навіть громада навколо якоїсь реформованої церкви є кращим способом поширення знань про цей світ в замкненій соціальній мережі, ніж соцмедіа. А подекуди й кращим за ЗМІ. Але чи можна це змінити? Думаю, що так.

Досить почати поширювати не ті дані, які вам подобаються, а ті, які ви перевірили. Цього буде достатньо, адже соцмедіа не створюють контент, вони пріоритезують те, що ми в них розміщуємо. Звісно, залишиться проблема ботів, але в запропонованих умовах вона вирішується простіше.

Якість інформації, яку ми поширюємо, має стати чинником нашої репутації. Побачив в стрічці фейк – зам’ютив юзера на місяць. Побачив ще один – видалив з френдів. Побачив третій в репостах – забанив перманентно. Такий чи подібний кодекс цілком може стати формою адаптації людини до нових умов.

Людство завжди підлаштовується під свої винаходи. Принаймні досі нам це вдавалося. Нові технологічні досягнення створюють нові ризики. Соціальні медіа поставили під питання те, як ми керуємо державами, і одночасно загрожують як ліберальним, так і тоталітарним режимам. Тому що можуть використовуватися для безконтрольного поширення як брехні, так і правди.

Я думаю, ми зможемо. З атомною енергетикою ж якось вийшло, та й з викидами парникових газів намітився якийсь прогрес. Соцмедіа не найгірша наша проблема. Треба просто зробити так, щоб поширювати неперевірені дані стало соромно.

дуже прозаїчні. Я сформулював для себе найголовніше. 

1. Культурний песимізм

Практично всі праві популісти Заходу скористалися сучасними медіа технологіями, як то ЗМІ та соцмережі, для переконання консервативної частини електорату в міфі про рух країни та суспільства «не туди». Від Трампа до Брексіта, від Польщі до Угорщини, праві популісти успішно використали схильність людей звертати більше уваги на негативні події, ніж позитивні, навітьякщо перші не репрезентативні та вигадані, а другі масові та підкріплені фактами. Культурний песимізм реальний феномен і вони свідомо чи несвідомо скористалися його впливом.

2. Недостатність якісної освіти

Якість та масовість освіти корелює з ліберальними поглядами (не плутати з лівим популізмом). Тому в регіонах з низькою чи менш якісною освітою правий популізм взяв гору, а в регіонах з високою та якіснішою, як то Нідерланди та Франція, — ні. Можна довго сперечатися щодо критеріїв віднесення освіти до якісної чи не дуже, але це не має змісту. Достатньо усвідомити, що саме якісна освіта сприяє довірі до перевірених фактів і дозволяє носію освіти впоратися з культурним песимізмом перед обличчям об’єктивних доказів прогресу.

3. Конфлікт потреб

Вигаданий чи реальний, очевидний чи прихований, конфлікт потреб вплинув на успіх правих популістів практично в усіх випадках. Згадайте піраміду Маслоу (яку він, до речі, ніколи не використовував в якості ілюстрації ієрархії потреб). Безпека знаходиться нижче гідності та суспільної єдності. Влучно вдаривши по відчуттю безпеки та налякавши нижчий середній клас трудовими мігрантами й іншими страхіттями глобалізації, Трамп легко пересунув фокус уваги економічно вразливого виборця з політичних ідеалів на шкурні питання. І навпаки, віртуалізуючи загрозу безпеки («надо просто перестать стрелять») й всіляко відвертаючи увагу від війни, та створивши спокусу ідеологічного об‘єднання заради спільної мети («зробимо їх разом»), «Слуги народу» штучно пересунули свідомість виборця на вищій рівень та знецінили таким чином намагання «Європейської солідарності» роздмухати стурбованість щодо російської військової загрози попри її фактичну реальність.

Ось така соціальна інженерія в тектонічних масштабах. Яка мораль? Попри очевидний регрес внаслідок періоду головування популістів в уряді, про загальний ефект говорити рано. Зважаючи на динаміку рейтингів політичних сил та тотальну некомпетентність виконавчої влади, скоріше є підстави для оптимізму, ніж для відчаю.

Не всі люди розумні і не всі розумні люди думають весь час. Це нормальний наслідок еволюції: люди, які думали абсолютно весь час, вимерли, бо їхнє потомство не пролазило родовими шляхами через надмірно велику голову. (Вибачте за подробиці).

Щоб не ходити із отакенними головами, в людей є два фокуси. Перший, це звички. Навчившись чогось раз та повторивши 5-10 разів свідомо, ми перетворюємо дії на автоматичні процедури, які надалі виконуємо “на фоні”. Дуже зручно. Другий фокус – це ментальні моделі. Ми не дуже добре розуміємось на вузько спеціальних темах, таких як фізика, соціологія чи політичні процеси. Але можемо осягнути їхню суть через спрощення. Такі спрощення називаються моделями, і ми створюємо їх для пояснення своїх думок іншим, а також споживаємо моделі, створені іншими, щоб зрозуміти їхні думки. Квантові діаграми Фейнмана, квадранти Гартнера, лезо Оккама – все це прості в застосуванні поверхневі моделі, які приховують від користувачів справжню глибину мудрості, необхідної для повноцінного опанування базових теорій. Вони дають нам практичний та дієвий інструмент, захищаючи нас від зайвих знань.

Ментальні моделі скрізь й інформаційна безпека не виключення. Пояснювати, що таке ентропія ключа, і чому довгий пароль кращий, ніж складний – це для ботанів. Тлумачити, що додатковий фактор автентифікації не збільшує безпеку, а помножує її – це для викладачів в вузах. В побуті ми просто вчимо людей юзати якомога довші паролі та вмикати другий фактор скрізь, де він є, бо так буде краще. І якщо люди не дурні та їм є що втрачати, вони слухаються, а доля решти нам якось не важлива.

Коли мова йде про іншу інформаційну безпеку, яка про фейки та дезінформацію, все так само просто: люди, які навчені, використовують правильні ментальні моделі, а які не навчені – неправильні. 

Неправильна модель, наприклад, виглядає так: побачивши інформацію, яка підтверджує ваше емоційне ставлення до предмету, обов’язково поділіться нею в соцмережах. При цьому зовсім не важливо, чи є інформація правдивою. Головне – це ваше ставлення до неї та те, що це ставлення підтверджується такою інформацією.

Якою була б правильна ментальна модель? Перед тим, як поширити будь-яку інформацію, зробіть декілька базових кроків із її перевірки. Шкода, що на це піде трохи більше калорій. Прикро, що соцмережі створювалися для фасилітації першої моделі, а не другої. Тому природа і технології – проти правди, а значить і проти нас із вами. 

Я не закликаю вас всіх підписуватися на VoxCheck чи перечитувати всі статті, які ви поширюєте, підкріплюючи їх своїм авторитетом. Це було б ідеально, але це нереально. Натомість, я прошу вас гальмувати перед поширенням найбільш простих, яскравих та графічних матеріалів, які кодують ключові ідеї, що можуть об’єднати нас, а можуть натомість призвести до розбрату.

Правда вона як гравітація. Ви можете на деякий час обманути її, але таким чином ви створите борг, який неодмінно дістане вас у майбутньому.