Рекомендовані книжки прочитані у 2020. Частина IV: особистий розвиток

В завершальному четвертому дописі серії я рекомендую такі твори: Eat and Run by Scott Jurek, Atomic Habits by James Clear, Range by David Epstein. А також книги, які не увійшли до жодної з категорій.

Це завершальний допис з серії читацьких рекомендацій за 2020 рік. В попередніх дописах я розповів про книжки з кібербезпеки, науково-популярну літературу та наукову фантастику. В цьому пості я завершу серію відгуками про книжки, які найбільше вплинули на моє уявлення про людей.

Eat and Run: My Unlikely Journey to Ultramarathon Greatness

By: Scott JurekSteve Friedman

Eat and Run book artwork

Скотт Джурек це один з найуспішніших та найвідоміших ультрамарафонців нашого часу. Якщо ви захоплюєтесь бігом та почитуєте трохи на цю тему, ви можете пам’ятати його з книги Крістофера Макдуґала “Народжені бігати”, яка раніше вийшла в українському перекладі. Скотт – один з центральних персонажів того бестселера та автор цього.

Продовжити читання “Рекомендовані книжки прочитані у 2020. Частина IV: особистий розвиток”

Рекомендовані книжки прочитані у 2020. Частина ІІІ: наукова фантастика

Продовжуємо огляд моїх читацьких пригод на карантині. В минулих дописах я розповів про найбільш впливові твори з кібербезпеки та найцікавіший наукпоп. В цьому пості мова піде про наукову фантастику, спробую без спойлерів.

Old Man’s War series

By: John Scalzi

Взагалі то в серії «Війна старого» вже більше десятка творів, але я поки що подужав лише перші три романи. Всесвіт, який створив Джон Скальці, та події, які він в нього помістив, за масштабами епічності можна порівняти з трилогією Лю Цисиня «Пам‘ять про майбутнє Землі». Але на відміну від відвертої хардовості Цисиня, Скальці значно більш толерантний до читача і насолоджуватися його творами можна без зайвих зусиль та наукових знань.

Old Man’s War book cover art
Продовжити читання “Рекомендовані книжки прочитані у 2020. Частина ІІІ: наукова фантастика”

Рекомендовані книжки прочитані у 2020. Частина ІІ: наука та філософія

В першому дописі цьогорічного огляду я розповів про найцікавіші книжки з кібербезпеки, які мені вдалося прочитати у 2020. В цьому я продовжу знайомити вас зі своїми відгуками щодо різного наукпопу. У 2020 році я менше читав наукової літератури, хоча черга накопичилася довжелезна.

Так склалося, що за межами професійної діяльності мене найбільше цікавлять три теми: фізика, психологія та філософія. Мені це вважається нормальним, адже фізика та її додатки цілком пристойно пояснюють космічну природу матерії та допомагають розібратися в об’єктивних параметрах нашого буття. Водночас психологія має на меті пояснити внутрішню природу людини та суспільства, а коли фізиці та психології не вистачає емпіричних даних, в хід іде філософія.

Минулого року я очевидно нахилився у бік гуманітарних тем, хоча й видно це лише в ретроспективі. Ось видання, які найбільше вразили мене у 2020.

Продовжити читання “Рекомендовані книжки прочитані у 2020. Частина ІІ: наука та філософія”

Чому я не критикую українських кіберчиновників

Цей блог поступово перетворюється на чат з питань та відповідей. Одне з частих запитань від підписників у Facebook – чому я не приєднуюся до колег у нищівній критиці діяльності, чи то радше бездіяльності українських державних керівників у сфері кібербезпеки. В мене на це дуже проста, але дуже довга відповідь. 

Я звик критикувати та сприймати критику з таких позицій.

  1. Критик повинен мати відповідний досвід. Він має розуміти, як це – робити те, що він критикує. І бажано вміти робити це краще, ніж об’єкт критики.
  2. Критик повинен мати намір влізти в шкуру своєї жертви. Тобто в разі настання сприятливих обставин зайняти позицію об’єкту критики.
Продовжити читання “Чому я не критикую українських кіберчиновників”

Як працює пропаганда à la russe

В цьому пості я ділюся знаннями, отриманими з досліджень дезінформації в інтернеті, і які дозволяють мені виявляти пропаганду в мережі та пояснювати це іншим.

Якщо розумієш як працює російська психологічно-інформаційна диверсійна індустрія, багато речей стають зрозумілими. Нещодавно я спробував пояснити свої висновки в одному ланцюгу твітів, після чого в мене була низка досить цікавих дискусій в різних приватних чатах. Сьогодні я викладаю це на блозі, зокрема для тих, хто “не розуміє” Твіттер.

Приклад Brexit

Почну здалеку – з Брекзиту. Просто щоб вам було зрозуміло наскільки цинічна і безжалісна Москва в трансляції своїх геополітичних інтересів на інші держави.

Брекзит в принципі був провальною ідеєю. Навіть найтупіший беззубий брит розумів, що залишатися в межах ЄС простіше та безпечніше, ніж повертатися на свої хліба. Але на піку кампанії Джонсону підфартило: Асад та Путін з усіх стволів зарядили по мирному населенню в Сирії.

Масштаби пошкоджень нема чого аналізувати – вони були колосальні. Я просто нагадаю, що за наступний рік в одній Німеччині опинилися понад 1 млн сирійських типу біженців. Так, більшість з них були біженцями. Якась частина була трудовими мігрантами. Незначна частина була терористами.

Що на цьому фоні зробила Росія? Запустила фейкову кампанію про згвалтування неповнолітньої сирійськими мігрантами. Такі випадки були реальністю, але цей конкретний був фейком. Однак він спрацював і за ним пішла ціла серія викидів відвертої брехні.

Звісно, менеджери кампанії за Брекзит не могли не скористатись цією нагодою. І зрештою беззубий брит увірував, що покинути завалений біженцями ЄС безпечніше, ніж залишитися. Увага! При цьому в угоді Британії з ЄС є унікальне виключення: політика ЄС щодо біженців її не стосується. Взагалі.

Сподіваюся, тепер вам зрозуміло, як це працює. Росія вивчає сентименти населення країни-супротивника та перетворює їх на зброю. Причому робить це не лише за допомогою “фабрик тролів”, хакерських операцій та зливу конфіденційних даних. Росія, з метою створення інформаційного приводу, не зупиняється перед отруєннями та масовими вбивствами.

Приклад BLM

Переходимо до другого прикладу, афроамериканці в США під час виборів президента 2016 року і під час масових заворушень #BLM.

Як це було. ІРА (Internet Research Agency) – російська фабрика тролів – вивчила афроамериканські настрої перед виборами та відтворила просту як двері тактику “розділяй і властвуй”. Ключ: вагання національної меншини, яка за Обаму голосувала двічі, голосувати за Хіларі чи ні. Як би ви не ставилися до расової нерівності в Штатах, вона існує, і це можна використовувати під час інформаційних кампаній. Чорних американців переконати в тому, що білі демократи не гідні їхніх голосів. Це відіграло вирішальну роль у перемозі Трампа.

Принципи пропаганди

Інтерлюдія: тепер ви маєте розуміти тактику російської пропаганди.

  1. Знайти суспільну проблему, яка існує. Не вигадувати щось нове, а знайти наратив, в якого вже є носії та прихильники.
  2. Кластеризувати суспільство на полюсах ставлення до цієї проблеми. Це нескладно: в сучасному інтернеті щодо будь-якої тези моментально формуються два ворожі табори.
  3. Вкинути характерні для цих конфліктних кластерів тези, які спонукають їх до рішучих дій або бездіяльності: протестів, ігнорування виборів тощо.

Приклад мовного питання

Тепер повернімось до України. Ось вам один з пунктів російського інформаційного впливу. Ви ж помітили, що мовне питання в Україні вічне? Вам може здаватися, що це тому, що Росія мріє викорінити українську мову та культуру, щоб у нас залишилася одна русифікована Малоросія.

Я стверджую що це не має стосунку до планів Росії. Розділення населення України стосовно мовного питання – ключовий фактор успіху російської пропаганди. Поки в нас немає єдності щодо мови та її ролі в суспільстві, пацаки будуть це експлуатувати.

Приклад декомунізації

Ще один важливий приклад: декомунізація. Під словом декомунізація ховається два терміни, а не один. Декомунізація це фактично патріотизація. Бо Московський проспект перейменовують в проспект Степана Бандери. З точки зору української державності в цьому нічого поганого немає. Але з точки зору спротиву російській інформаційній агресії – тут багато поганого. Бо це створює вразливість, через яку російські пропогандони наступні кілька років компостуватимуть мізки російськомовним пенсіонерам. А рішення в проблеми просте: перейменувати Московський в Патона чи Авеню №5.

Це дуже типовий бізнес-кейс, на якому можна напряму застосувати інструмент з кібербезпеки під назвою Моделювання загроз. Якщо коротко, то перед будь-якою дією треба сісти на дупу й акуратно подумати: що ми хочемо зробити? що може піти не так? як ми з цим впораємось? як ми перевіримо, що ми впорались? В цьому конкретному випадку, достатньо обрати нейтральну назву. Вона не буде здійснювати територіальне посилення національного порядку денного (це мінус), але при цьому не буде й створювати підґрунтя для подальшого розхитування політичних обставин (це плюс). В підсумку – ситуація стабільна, російські тролі перемикаються на інший наратив.

Способи протидії

Це просто як двері, якщо подивитися на те, що вони роблять скрізь і завжди. Вони нас роз’єднують і в них для цього є купа приводів та підводок. Треба позбавити їх цих тактичних інструментів і їм доведеться краще готуватися та більше витрачати ресурсів, а ось це і є – безпека.

Повернімося до мови. Радикальне вимагання від усіх громадян розмовляти та писати українською – ще один козир російської пропаганди. Звісно, за такі ідеї можна відхопити звинувачення в підігруванні російській інформаційній агресії, але лише від тих, хто цю агресію не розуміє.

Росія не там, де звучить російська мова. Вона там, де мовне питання політизують та радикалізують, і це дає підстави для російського втручання. Ми повинні виробити імунітет проти пацакських викидів та навчитися показувати середній палець на звинувачення в лояльності до агресора.

Коли заряджений Кремлем лівак звинувачує білого американця в расизмі, він не завжди правий. Коли ватнік звинувачує українця в нацизмі, той має право послати його у дупу. Коли вишиватник звинувачує російськомовного українця у зраді, той має право категорично не погодитись.

Тому що саме розділення по ідеологічному принципу, кластеризація та радикалізація – основні елементи тактики російської інформаційної війни. Трайбалізм та ідеологічна нетерпимість – це вроджена, природна вразливість людського мозку, а отже й соціуму, нації, людства загалом. Людина так влаштована, що ненавидіти групу людей – громадян іншої країни, послідовників іншої релігії, виборців іншої партії – нам набагато легше, ніж конкретних індивідуумів. І вся пропаганда à la russe, хто б її не застосовував, крутиться навколо цих первісних основ соціальної динаміки.

Сподіваюся, цей пост був для вас корисним. Поділіться їм у соцмережах, бо кожен раз, коли українець читає мій блог, десь у Хімках плаче аналітик ГРУ.