Цікавий мем перекочував з російського інтернету в український і моментально завірусився. Бо він самоіронічний, саркастичний та абсурдний одночасно, а це рецепт успіху. Ви напевно і самі бачили веселі картинки, на яких прибиральники, селяни та алкаші жваво обговорюють підрахунок голосів на виборах президента США.

Я б не звертав на це вашу увагу, якби не одне але. Цей мем – своєрідне втілення містечкової обмеженості, до якої так мріє повернути нас “старший брат”. Мовляв, нефіг вам, хахли, мріяти про причетність до глобального політичного контексту. Не доросли ви до обговорення культурної кризи ліберальної демократії. Куди вам до Штатів. Вони ого! А у вас президент клоун.

Останній аргумент я проігнорую, бо в Штатах з цим ситуація не ліпша. Але знаєте що, краще вже комік, ніж колгоспник або чекіст. Але повернімось до подій в Штатах і чому це важливо для України.

Почну з того, що США це така собі лабораторія з досліджень сучасного демократичного суспільства. Це, на щастя або на біду, найдемократичніша країна сучасності. Європейські демократії скоріше наслідують її приклад, трохи адаптуючи лібертаріанський стиль американців своїми соціальними гарантіями. Але загалом, якщо сучасні ліберальні демократії розмістити на спектрі від “дофіга демократії” до “трохи менше демократії”, то Штати будуть ну дуже зліва.

Якщо ви розумніші за поділ людей на “правих” та “лівих”, і слова демократія та лібералізм сприймаєте в їхніх оригінальних значеннях, для вас напевно очевидно, що я маю на увазі. Світ поділений на цілком конкретні культурні регіони, або цивілізації. Якісь із них ліберальніші, якісь тоталітарніші, і між ними точиться неперервна ідеологічна боротьба. Хід історії демонструє, що з часом країни стають вільніші та демократичніші, зокрема тому, що багатішають та стають освіченішими. Порівняйте Китай зараз та за часів Мао. Або арабські країни сьогодні та 20 років тому.

Та що там казати, навіть сучасна Росія, прости Господи, зараз переживає не найтоталітарніший свій період. Інша справа, що керують нею відверті тоталітаристи, і не в останню чергу через мовчазну згоду електоральної більшості. Ну а згода ця досягається різними шляхами. Ну, наприклад через пропаганду. Тому що для того, щоб народ не хотів вліво по демократичній шкалі, треба його переконати в тому, що йому туди не треба. Хтось, типу Польщі чи Угорщини, стає в цьому процесі жертвою правого популізму й осідає десь дуже справа, але все ще в рамках демократичного спектра. Типу демократія, хоч і не дуже ліберальна.

Але пацакам туди не треба – рано ще, або взагалі. І Російський уряд дуже наполегливо цю ідею культивує. Як наслідок, в РФ та російськомовному інфопросторі взагалі слово “лібералізм” вважається лайливим. Дідько, там навіть є “Ліберально-демократична партія Росії”, яка, на чолі зі своїм незмінним лідером Жириновським, є абсурдною пародією на цю назву. І одним із неприємних наслідків постімперського впливу російськомовного середовища є те, що Україна також є жертвою цієї пропаганди. Нічого вже не зробиш, культурні зв’язки нікуди не ділися, двомовних та російськомовних громадян України все ще вистачає, отже і наші цивілізаційні кордони все ще десь всередині, а не ззовні кордонів державних.

Однак, Україна неодноразово заявляла про свій намір підтримувати статус вільної (тобто ліберальної) демократичної країни. Відтак, на її долю неодмінно впливають бурління фекалій американського політикуму. Мало того, через свою геополітичну роль, Україна це суттєвий пункт порядку денного американського політичного дискурсу. Тут немає чим пишатися – краще бути, наприклад, Новою Зеландією, не мати дурнуватих сусідів, та не фігурувати в президентських дебатах у США. Але вже як є.

Те, що відбувається в США, впливає на весь вільний світ. З різних причин, починаючи від банальної системи колективної оборони, без якої ЄС розвалиться за лічені роки, і закінчуючи колосальним впливом американського культурного експорту. Але справа навіть не в цьому. Звузивши все до банального самоусвідомлення людини як члена соціуму, громадянина, носія цивілізаційних цінностей, дуже просто визначитися, хто ви є. Наприклад, мешканка Козятина, українка та європейка, що переймається кризою світової демократії. Доля якої, можливо, от просто зараз вирішується у Сполучених штатах.