Waking Up – посібник з духовного життя без віри

Короткий діалог із читачкою в Facebook нагадав мені, що я жодного слова не написав про цю чудову книжку. Виправляюся.

Книга Сема Гарріса Waking Up – це посібник з духовного життя без віри. Для багатьох ця фраза позбавлена сенсу, адже в східнохристиянський традиції духовність та церква споріднені, а подекуди тотожні поняття. Але взагалі це не так. Духовність не просто можлива, вона продуктивніша без віри, релігії або будь-якої іншої догматичної системи цінностей, яка базується на одкровеннях, дивах чи інших бездоказових явищах.

Книжка написана для людей, які з різних причин не готові вірити в надприродне, але розуміють, що сучасній людині та цивілізованому суспільству потрібна певна морально-етична система. Саме таку систему, ґрунтуючись на здобутках науки, філософії та медицини, пропонує автор.

Waking Up book cover

Базовим принципом є прагнення до зменшення непотрібного страждання свідомих істот у всесвіті. Звідси випливають певні нюанси. Адже страждати можуть лише істоти, певною мірою наділені свідомістю. А свідомість (не плутати з інтелектом) – саме по собі явище дуже цікаве та не дуже досліджене. Також, деяке страждання важко мінімізувати з об’єктивних причин, і тут закрадається питання, чи не практичніше буде натомість прагнути до збільшення вселенського добробуту або щастя. Саме цим роздумам присвячена велика частина твору.

Основною духовною практикою автор рекомендує медитацію. Вдумлива (mindful) медитація, знов же таки, не має прямого стосунку до буддизму чи інших релігійних течій, які її використовують. Це просто ще один стереотип. Так само як релігія не має ексклюзивного права на мораль, так і східні монахи не мають авторських прав на медитацію. Але ця практика, хоч ми й лише розпочинаємо її наукове дослідження, очевидно наділяє своїх майстрів здатністю до духовного збагачення без необхідності бездоказової віри.

Загалом, Waking Up це книга поза атеїзмом, але звісно, певний вплив поглядів автора відчувається. (Сем Гарріс – один з “чотирьох вершників неоатеїзму”). Однак, атеїзм не є головною темою твору, тому не думаю, що освіченим вірянам варто її ігнорувати. Якщо ваша віра метафорична, а не фундаментальна, то скоріш за все ви винесете з тексту цінні знання.

Логічним продовженням книги є однойменний мобільний додаток та подкаст Гарріса Making Sense (що раніше теж називався Waking Up). Сем один із найрозумніших людей на планеті, до того ж непоганий інтерв’юер, тому зайвим знайомство з цими матеріалами точно не буде. А ось долучатися чи ні до аудиторії одного з найвідоміших популяризаторів ідей Просвітництва – то вже вам вирішувати самостійно.

Кіно не сподобалось: книжка краще

Цей допис теж з архіву. Під час карантину саме час присвятити більше часу читанню та кінематографу, тому я думаю, вам це може бути цікаво.

Цей допис теж з архіву. Під час карантину саме час присвятити більше часу читанню та кінематографу, тому я думаю, вам це може бути цікаво.

Кіно не сподобалось: книжка краще.

Твій претензійний друг-інтелектуал.

Чи часто ви стикаєтесь з цією фразою? Відчуваєте deja vu? Чули таке від інших? А колись самі таке говорили? Пристебніться, адже це одна з найбільших дурниць і мова піде про особливості роботи вашого мозку 🙂

Спочатку моя особиста думка. Зазвичай так говорять люди, які хочуть похизуватися рівнем інтелекту. На превеликий жаль, відсоток населення, який регулярно читає книжки, невпинно зменшується. Тому, чого б не зарисуватися перед колегами, друзями або підписниками в Facebook? Так, читав. Так, сподобалось. Так, більше, ніж кіно.

Але ось в чому полягає науковий бік питання: насправді, інакше бути не може. Екранізація не може сподобатися нам більше, ніж книжка, за якою вона створена. Це особливості когнітивних процесів в нашому мозку, які відбуваються під час читання книги або перегляду кінострічки.

Читання – це процес “асинхронний”, він відбувається “з нашою швидкістю” і використовує нашу уяву. Під час читання ми обираємо голоси, якими в нашій голові лунають діалоги головних героїв. Ми на свій розсуд розподіляємо увагу між уривками тексту, адже наш інтерес щодо опису пейзажів, наукових явищ та політичних інтриг може бути різним. Ми сприймаємо статичні рядки тексту, – споживаємо описи дійових осіб, слідкуємо за розвитком їхніх стосунків та сюжетних ліній, – але самостійно заповнюємо “пробіли” динамічними подробицями. Читання – це процес з неповною інформацією, в якому читач бере безпосередню участь, наповнюючи створений автором “кістяк” плодами власної уяви.

Коли ж ми переглядаємо кінострічку, роль нашої уяви різко зменшується, адже ми фактично спостерігаємо за результатом роботи уяви режисера, сценариста, та решти митців, які взяли участь у створенні фільму. І якщо попередньо ми прочитали книжку, то відчуття розбіжності в нашій та їхній уяві поглине нас з перших хвилин та не відпустить до появи титрів. А згодом ми зробимо висновок, що фільм нам “не сподобався”. Тому що, уявіть собі, наші власні фантазії подобаються нам значно більше за чужі.

Тобто, це не означає, що фільм поганий, або що книжка занадто хороша. Це означає, що ви розчаровані. І, на жаль, це природно. Дізнавшись про це, я взяв за правило, що перегляд екранізації треба відкладати якомога надовше після прочитання книжки. Або й взагалі обирати щось одне: або прочитання оригіналу, або перегляд екранізації. Але ще краще, на мій погляд, – читати книжку після перегляду екранізації.

Бережіться популістів

Ламать нє строїть.

В мудрості та правдивості цього прислів’я мало хто сумнівається. Але використовуємо ми його не завжди. А дарма. Напевно, це найкращий та найдієвіший інструмент виявлення популізму та протидії йому.

От дивіться на прикладі. Уявіть собі, що ми всі у школі. Сидимо у світлому та просторому класі. Я з Tim Karpinsky сиджу за однією партою. І в мені дві столові ложки цукру та нездоланна жага до суспільної уваги. Всі згадали себе в п’ятому класі? Добре.

(Цей пост вперше з‘явився в моїй стрічці в Facebook в 23 березня 2018 р.)

Ламать нє строїть.

В мудрості та правдивості цього прислів’я мало хто сумнівається. Але використовуємо ми його не завжди. А дарма. Напевно, це найкращий та найдієвіший інструмент виявлення популізму та протидії йому.

От дивіться на прикладі. Уявіть собі, що ми всі у школі. Сидимо у світлому та просторому класі. Я з Tim Karpinsky сиджу за однією партою. І в мені дві столові ложки цукру та нездоланна жага до суспільної уваги. Всі згадали себе в п’ятому класі? Добре.

Так ось, в мене є вибір. Я можу сказати Тьомі: “Чувак, давай після уроків підемо до трудовіка-самодєлкіна і попросимо навчити нас працювати на тому крутому станку що він вчора показував. А потім наточимо на ньому шахових фігур, бо старі ті що в бібліотеці вже геть покоцані.”

Я можу спробувати стати лідером. Переконати потенційного послідовника, що в мене є ідея, притягнути його на свій бік, та повести за собою. Скоріш за все, спершу в нас нічого не вийде, і доведеться добряче повпрівати, щоб уся ця авантюра почала давати результат. Але якщо ми не втратимо віру, ми чогось таки досягнемо, та будемо цим пишатися. А може й дамо приклад іншим та спонукаємо їх до конструктивних дій. Дій зі створення чогось нового, корисного та гарного. І таким чином ми здобудемо увагу оточення, про нас заговорять та ставитимуть в приклад шмаркачам з молодших класів. А Тьома буде всім казати що це все я придумав. А я буду відмахуватися: самотужки в мене б нічого не вийшло.

Або я просто можу вдарити Тьому по шиї.

Таким чином я моментально здобуду майже еквівалентну порцію уваги, не докладаючи майже жодних зусиль. Про мене теж будуть говорити! “Ти пам’ятаєш, як Сапран Тьому перемкнув на географії? Той сидить такий, в носі колупає, і тут херась! Прилетіло! Ото в нього й пика була!” І що найважливіше: так я зекономлю час і кілокалорії; очевидно ж, що така стратегія набагато ефективніша.

Ламать нє строїть.

Навіщо будувати щось, витрачати зусилля та нерви, ставати об’єктом для нищівної критики, робити безліч спроб в пошуку єдиної успішної? Якщо можна знайти ідіота “творця” та з радістю трирічної дитини застрибнути в його пісочницю й гепнутися сракою на фортецю, яку він будував останні півтори години. Будувати важко, довго та нудно! Ламати – набагато легше та веселіше. Мені можете повірити, я займаюся цим професійно.

В нашій професії, яку всі ви дружно називаєте “кібербезпекою”, а нам не залишається нічого, окрім як стиснути зуби та терпіти ці знущання, історично існує два табори. Це так звані “червоні” та “сині” команди. Сині зазвичай займаються всілякою невдячною метушнею, типу фаєрволи налаштувати, оновлення безпеки встановить, юзерів по руках побити, отето всьо. Суєта-суєт. А червоні – молодці. Вони знаходять круті вразливості, тикають синіх в них носом, сідають на білого коня та зникають за обрієм. Сподіваюся, картинка достатньо виразна.

Але навіть у нас серед “червоних” є такі, хто на певному етапі кар’єри доходять думки, що просто тикати людей по кутках то не діло. Треба при цьому пояснювати, які обставини та процеси завели “синіх” в таку ситуацію. Та як зробити так, щоб ці обставини та процеси змінилися, а такі ганебні ситуації більше не виникали. Це набагато важче, ніж просто розкритикувати недолугих опонентів та звалити зі сцени під оплески. Критикувати так, щоб люди хотіли ставати кращими, це велике мистецтво, і успіху тут досягають одиниці. “Крітікуя – прєдлагай” – це не працює. Критикуючи, пропонуй як зробити так, щоб надалі все було добре, – ось якою має бути ваша стратегія, щоб вас не вважали дрібним хуліганом в пісочниці. Навчай цьому колег та підлеглих, пиши про це в бложики, записуй подкасти, організовуй мітапи та конференції, переконуй клієнтів, партнерів та конкурентів давай на все це бабки – оце круто. Хоча скоріш за все не з першого разу. І навіть не на десятий рік. А ото RCE в Exim-і та доменний адмін через четверту Самбу… Ну ви мене зрозуміли.

Та ж сама історія в публічній політиці. Щойно ви чуєте, як хтось закликає до руйнівних дій без пропозиції конструктивної розбудови наслідків – знайте, це – популіст. Популісти згубили античну Грецію та кожну наступну демократію після неї. Навіщо розбудовувати власну державу та здобувати таким чином голоси прихильників, якщо можна відібрати в сусіда півострів? Навіщо створювати демократичний устрій та ставити під загрозу своє багаторічне правління, якщо можна потоптатися по демократичних процесах у дворі в наївних сусідів? Навіщо інвестувати в народне господарство та шукати шляхи примирення, якщо можна натирити по всьому світі біткоїнів, та збудувати на них пару балістичних ракет? Навіщо ото працювати, якщо можна просто відібрати все в багатих, та роздати бідним? Навіщо докладати зусиль до реформування суспільства, економіки та держави, навіщо будувати систему громадського контролю за владою, якщо можна просто підірвати все це до дідька? Навіщо вся ця ідіотська креативна метушня, якщо ламати та нищити так легко, ефектно та весело!?

Бережіться популістів.

Не поширюйте дезінформацію. Поширюйте краще цей допис

В цей, без перебільшення, доленосний час дуже багато хто раптом згадав про свободу слова. Маю чудову нагоду нагадати, що свобода слова не має особливого сенсу, якщо це слово неправдиве. Тому закликаю усіх ретельніше перевіряти твердження, які ви поширюєте серед своїх друзів, знайомих та колег. Скоріш за все, ніколи раніше від вашої інформаційної гігієни не залежало, хоч опосередковано, чиєсь життя.

Freedom of speech does not protect you from the consequences of saying stupid shit.

― Jim C. Hines

В цей, без перебільшення, доленосний час дуже багато хто раптом згадав про свободу слова. Маю чудову нагоду нагадати, що свобода слова не має особливого сенсу, якщо це слово неправдиве. Тому закликаю усіх ретельніше перевіряти твердження, які ви поширюєте серед своїх друзів, знайомих та колег. Скоріш за все, ніколи раніше від вашої інформаційної гігієни не залежало, хоч опосередковано, чиєсь життя.

Ви могли цього раніше не помічати, але будь-яке твердження, якому ви вірили доти, поки хтось не вказав вам на його хибність, можна простежити до моменту у вашому житті, коли хтось інший заявив вам це без доказів, і ви повірили йому на слово. Я не кажу, що вас ошукали: цілком можливо, людина справді вірила у те, що говорила. А ви вірили їй. Можливо вона була для вас авторитетом, або, під час розмови, цій заяві передували декілька правдивих фактів. Можливо ви вважали її експертом в предметній області, або вона переповідала пряму мову експерта. Своїми словами. Як вона зрозуміла.

Але скоріш за все, ви просто почули це, і вам сподобалось. Ця думка, ця ідея вписалася у вашу систему цінностей. Можливо навіть підкріпила якусь з її ланок, що вимагала зміцнення. Ви отримали ще одне підтвердження більш абстрактної, але дуже важливої для вас ідеї. Тато говорить правду. Всі жінки підступні. Держава наскрізь корумпована. Глобальне потепління не доведене. Коронавірус лише трохи небезпечніший за грип.

Не натискати каку важко. Не читати каку дуже важко. Не поширювати каку, яка така гарна, лірична, та так чудово резонує з вашими цінностями – майже неможливо. Але якщо подумати, що зараз на іншому важелі, то можна зробити над собою зусилля. Чекліст дуже простий. Справді, нічого складного. Якщо щодо факту про епідемію, який ви хочете поширити, істинне одне з тверджень нижче, то скоріш за все вам варто ще подумати:

  1. Це не підтверджено WHO.
  2. Це неофіційно твітнув Трамп.
  3. Це офіційно не заперечив Кремль.

Щодо макроекономічних та епідеміологічних прогнозів, я навіть не буду починати. Ще ніколи ваші передбачення не були такі цінні. Але спершу розкажіть нам, як ви планували провести цю літню відпустку.

Зберімось докупи й будемо розповсюджувати в мережі лише те, у що ми вчиталися, над чим поміркували, а ще краще – що ми перевірили. Зараз не час нонконформізму заради підтримки власної актуальності. Зараз час консолідації зусиль заради якнайскоршого досягнення спільної мети. Час «обміну думками», я сподіваюся, чекає на нас попереду. Хоча, цінність вашої думки, якщо ви не здатні змінити її ґрунтуючись на об‘єктивних фактах, все одно дорівнює нулю.

Що вам треба знати про коронавірус

За час від написання першого посту про COVID-19 я спробував розібратися в джерелах та перспективах пандемії. Деякі знахідки я опублікував у Facebook та Telegram, але тут наведу лише короткий дайджест та найкращі джерела, які мені вдалося знайти. Все англійською, пробачте.

За час від написання першого посту про COVID-19 я спробував розібратися в джерелах та перспективах пандемії. Деякі знахідки я опублікував у Facebook та Telegram, але тут наведу лише короткий дайджест та найкращі джерела, які мені вдалося знайти. Все англійською, пробачте.

Ось цей пост на Медіумі регулярно оновлюється та містить дуже багато зрозумілої аналітики відомих наразі даних, а також досить резонні прогнози.

Вплив коронавірусу на популяцію

Ці подкасти Сема Харріса містять дуже багато роз’яснень. Вам навряд чи вдасться змінити думку когось, хто “не розуміє хайпу”, але самим розібратися буде цілком можливо.

Все це дуже цікаво, але що конкретно робити? Головна задача кожного: заразитися якомога пізніше. Віруси еволюціонують в бік зниження летальності. Чім пізніше ви отримаєте вірус, тим більше він послабиться в організмах попередніх носіїв. Таким чином ви зробите свій внесок у відтермінування піку епідемії та зниження навантаження на систему охорони здоров‘я.

Як цього досягти? Досить просто.

  1. Мінімум фізичного контакту. Жодних обійм чи рукостискань. На наступні декілька місяців це – нова норма ввічливості.
  2. Мінімум соціальної активності. Зустрічі, концерти, очне навчання, робота в офісі – все це підсилювачі епідемії. Ці слова вимагають тимчасового виключення з нашого лексикону.
  3. Підсилені правила гігієни. Миття рук декілька разів на день. Табу на торкання обличчя, рота, носа, очей.

Які в нас перспективи? Все не дуже оптимістично, але й не фатально.

  1. Скоріш за все, COVID-19 перехворіє в районі 75% населення Землі.
  2. Приблизно 80% перенесуть його в легкій формі – не складніше за грип.
  3. 13-15% вимагатимуть госпіталізації.
  4. 1-3% вимагатимуть інтенсивної терапії, штучної вентиляції, медичної коми тощо.
  5. Рівень смертності складе від долі відсотка до 4-5%. Конкретна цифра залежить від того, наскільки крутою буде епідемічна крива. Тобто, від нас з вами.
  6. Найоптимістичніша дата готовності вакцини – перший квартал 2021. Дата її надходження комусь поза зоною ризику – кінець 2021.

Особисто я сподіваюся, що це лише попередження. Постріл у повітря, яким планета дає нам команду підготуватися до тотальної пандемії, яка ще чекає на нас у майбутньому. Глобалізація та розвиток науки неодмінно призведуть до чогось дійсно катастрофічного. Сподіваюся, цей коронавірус навчить нас протидіяти вчасно та дієво. А не так, як зараз.

Час покаже. Бережіться.